Острови вогню і віри: Галапагоси
Галапагоські острови—це не лише вулканічні скелі, зяблики, черепахи і туризм. Це—епіцентр віри, де служіння і жертва стали результатом надзвичайної єдності та сили переконання.
Посеред уламків чорних скель вулканічного походження височіє опора, зведена з валунів—як бастіон, що захищає від холодних солоних бризок океану. Придивившись, можна зрозуміти, що зубчасті краї насправді є головами десятків морських ігуан, які збилися разом, як дракони, в очікуванні життєдайного тепла ранкового сонця. Деяких поодиноких ігуан можна побачити там і тут біля підніжжя скель, за які вони міцно тримаються своїми величезними пазурами, гострими як ножі, завдовжки майже з жіночий палець.
Однак більшість тварин зібралися групами. Це допомагає їм зберігати тепло, бути в безпеці, інстинктивно підтримуючи тілами одне одного в холоді й темноті та допомагаючи задовольняти спільні потреби. Тут, на Галапагосах, островах, народжених у вогні, життя набирає особливого сенсу. Це земля, де наука переплітається з вірою, де ми починаємо розуміти, що всі ми належимо до одного людського роду. І саме тут члени Церкви, як і ці морські ігуани, розуміють, що сила приходить тоді, коли вони міцно тримаються за завіти, прямуючи єдиним курсом до Господа, виявляючи віру, служачи і жертвуючи.
Як почалося збирання
Якось рано-вранці під час подорожі до Кіто, Еквадор, гід і натураліст Андре Дегель проходив у неділю повз дім зборів святих останніх днів. То був 1997 рік, і хоча він був членом Церкви, однак, переїхавши на Галапагоські острови, упродовж років був неактивним. Андре пам’ятав приємні відчуття від перебування в Церкві, і часто навмисно проходив повз дім зборів, коли бував у Еквадорі. Як правило, він не заходив усередину. Йому просто хотілося бути поруч з будівлею. “У мене виникали приємні почуття,—каже він,—ніби я був удома”.
Того дня причасні збори саме починалися. Якусь мить провагавшись, Андре вирішив зайти. То було рішення, яке згодом змінило долю сотень людей.
Після зборів Андре привітали місіонери і члени Церкви. У нього збереглися найкращі спогади про ту розмову, особливо про те, як здивувалися —і зраділи— всі вони, коли дізналися, що він був з Галапагосів.
У той час на Галапагоських островах Церква офіційно не існувала. В дійсності, провідники Церкви в Еквадорі навіть не знали про те, що там живуть члени Церкви.
Місіонери не гаяли часу. Вони взяли в Андре контактну інформацію і познайомили з президентом Еквадорської місії в Кіто.
Невдовзі після цього Андре повернувся додому до Пуерто-Айора, найбільшого міста на Галапагосах, що знаходиться на острові Санта-Крус. Невдовзі місіонери надіслали йому дві коробки церковних матеріалів, у тому числі навчальні посібники. Але, мабуть, найважливіше те, що президент місії отримав список членів Церкви, які жили на островах. Цей список міг допомогти Андре у збиранні святих. Швидко проглянувши список, Андре був здивований.
“У списку були люди, яких я знав, однак я не знав того, що вони були членами Церкви”,—розповідає він.
У той же час інші члени Церкви на острові Санта-Крус відчували в серці спонукання заснувати там Церкву. Усі вони переїхали на Галапагоси в пошуках роботи. Тепер вони шукали одне одного.
Заклик до збирання
До появи Церкви на острові життя Маріани Бечерри було важким. Вона була членом Церкви лише пару років до того, як у 1990 році переїхала на острови.
“Коли я приїхала, Церкви не було,—розповідає Маріана.— Я була сама з сином. Ми проводили домашні сімейні вечори і намагалися жити за євангелією. Але кілька інших членів Церкви, яких я знала, не жили за євангельськими нормами”.
У Девіда і Джаннет Паласіос відбувалося щось подібне. Девід приєднався до Церкви в підлітковому віці, а Джаннет охристилася в 1993 році, усього за рік до того, як подружжя переїхало на Галапагоси.
“Коли ми сюди переїхали, ми не знали інших членів Церкви. Я думала, що ми єдині. Було дуже важко жити без Церкви”,—каже Джаннет.
“Тоді одного дня в 1997 році до мене на роботу прийшов Андре і сказав: “Я шукаю Джаннет Паласіос. Чи ви член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, мормонської Церкви?”.
“Мені здавалося, що Господь протягує Свою руку і збирає Своїх овець,—згадує Джаннет.— Я відповіла: “Так, так!” Мене сповнювало таке щастя, бо ми були не самі. Нас більше!”
Маріана каже далі: “Я так раділа тому, що Андре нас збирає. Нас, членів Церкви, поєднує щось більше—щось глибше за дружбу”.
Внутрішня єдність
Як тільки Андре зібрав осередок, вони почали регулярно збиратися. Спочатку було лише чотири сім’ї та друзі.
“Ми збиралися часто, іноді щодня, переважно в моєму домі,—згадує Андре.— Ми вивчали книги, які нам прислала місія, а також Біблію та Книгу Мормона”.
“То був такий чудовий час,—каже Араселі Дуран.— Ми відчували таку єдність. Ми щотижня збиралися на навчання”.
“Я ніколи того не забуду,—розповідає Джаннет,— бо там було таке відчуття єдності, таке відчуття, що наш Небесний Батько любить нас і знає, що саме зараз настав час нашого збирання”.
Вони покладалися одне на одного, навчали одне одного, зміцнювали разом свою віру. Невдовзі їхні зусилля були винагороджені, і в 1998 році було офіційно організовано філію.
З часом філія зростала і членам Церкви потрібно було більше місця. Вони орендували маленький будиночок, а потім переїхали в більшу будівлю, яка була готелем. У цій більшій будівлі кількість членів Церкви, які приходили сюди, зросла до 100 чоловік. І хоча філія зростала за рахунок активізації неактивних і тих, хто переїздили на острів, вона також посилювалася за рахунок новонавернених.
Освальдо Вільйон і його дружина Росаріо є таким прикладом. Росаріо охристилася у 2000 році й служила президентом Товариства допомоги, президентом Початкового товариства і Товариства молодих жінок. Освальдо, який охристився усього через рік, служив президентом кворуму старійшин. Церква повністю змінила життя цього подружжя.
“Церква врятувала мене,—розповідає Освальдо.— До того я жив у світі. Я не був алкоголіком, але випивав. Коли я приєднався до Церкви, ці 25 чоловік стали моєю сім’єю. Між нами була надзвичайна єдність. І ми старанно трудилися над тим, щоб філія зростала”.
Завдяки невтомним зусиллям членів Церкви на Галапагосах, причасні збори відвідує вже 100-120 чоловік. У вересні 2009 року нагородою для них стало освячення каплиці.
Сила служіння
Деякі члени філії та їхні сім’ї живуть у покритих буйною рослинністю горах острова Санта-Крус. Саме тут провідники філії вирішили провести 4 вересня 2010 року проект служіння.
“Кворумом старійшин ми намагаємося щомісяця проводити один або два mingas, (проекти служіння),—каже Освальдо.— Ми проводимо їх для людини, яка найбільше потребує служіння. Цього разу ми будемо будувати дім для сестри”.
Насправді лише півдому. Тиждень чи трохи більше тому члени Церкви вже збудували першу половину. Цього дня понад 20 з них провели 6 чи більше годин, будуючи другу половину, у тому числі кухню, систему водозбору і стежку навколо дому. Скромний дім стане житлом для Елени Седеньйо та її дітей, які ще не були членами Церкви на той час. Усі вони були дуже вдячні за час і зусилля членів Церкви. (Сестра Седеньйо та її син Себастьян охристилися в січні 2011 року).
“Немає нічого кращого за служіння тим людям, які його потребують”,—каже Освальдо. І вираз його очей, а також інших членів філії та сестри, якій вони служили, свідчать про єдність, яка виникає завдяки такому служінню.
Що дійсно має значення
Результатом служіння і взаємної підтримки, які були джерелом такої єдності між членами Церкви на Галапагоських островах, стали щедрі благословення 2007 року. В тому році Давид і Джаннет Паласіос супроводжували п’ять сімей з філії, загалом майже 25 чоловік, до Гуаякільського храму в Еквадорі.
“Коли я бачила, як ті сім’ї запечатуються, то мені здавалося, ніби я перенеслася на небеса,—розповідає Джанет.— Ми так сильно відчували присутність Господа. Усі ті п’ять сімей зараз дуже активні”.
Під час цього відвідування храму президент філії Даніель Калапуча і його дружина Анжела запечатали свій шлюб, а їхні троє дітей також були до них припечатані. “Храм повністю змінює нас”,—каже президент Калапуча.— Це дійсно дім Господа. Наше життя змінюється, коли ми всією сім’єю живемо за євангелією Господа. Саме тому я залишаюся в цій церкві. Після того як ми запечаталися сім’єю, я більше не боюся смерті. Я більше не боюся, що втрачу сім’ю після того, як помру.
Храм став фундаментом мого відчуття і знання про те, що наш Небесний Батько існує, а також Його Син Ісус Христос і Святий Дух. Це свідчення, яке від мене ніхто не відніме”.
Чого нас навчають Галапагоси
Кожен член Церкви на Галапагоських островах є сучасним піонером. Майже всі дорослі члени є наверненими, багато з них приєдналися до Церкви за останні кілька років. І кожен допомагає в розбудові царства Божого на далекому острові, де ресурсів не так багато. Більшість продуктів, усе пальне, промислові товари й технології доводиться імпортувати. Місцева економіка, хоча відносно продуктивна, залежить від такого нестабільного джерела доходу, як туризм.
Мабуть, найстабільнішим фактором на острові є відданість членів Церкви одне одному й розбудові царства. Та відданість є надзвичайною, як і екологічна взаємозалежність островів, на яких вони живуть. Екосистема на Галапагоських островах залежить від здоров’я живих істот—як окремих тварин так і видів у цілому, від того, наскільки успішно вони взаємодіють із природним середовищем.
Як гід і натураліст Андре пояснює: “Галапагоси навчають нас, що екосистема подібна до живого організму. Її можна порівняти з тілом. У неї є тиск, потоки рідини, органи. Якщо одне з цього діє не так, як слід, це негативно впливає на решту складових”.
Галапагоські острови також навчають нас про надзвичайну велич Божих творінь. На Галапагоських островах немає нічого, що початково там існувало. Усі види життя, рослини, тварини і люди були туди завезені.
“Коли про це думаєш,—каже Андре,—то здається неймовірним взагалі, як тут з’явилося щось живе. По-перше, закам’яніла лава мала розпастися до такого стану, щоб на ній могло утримуватися щось живе. Мали виникнути джерела прісної води. Потім насіння мало прибути сюди в такому стані, щоб потім розвиватися в рослину. І всі рослини мали запилювати одна одну.
Потім мали з’явитися тварини—припливли по воді, чи прилетіти, чи ще якимось способом. І самці й самиці мали прибути одночасно, в одне місце й у такі умови, де вони могли розмножуватися і знаходити їжу та воду. На Галапагосах є тисячі видів тварин.
Не забувайте, що найближча земля знаходиться за 1000 км. Щоб усі ці умови співпали, необхідно було майже диво.
І все ж, Господь у Своїй безмежній мудрості дав можливість статися цьому.
Так само, як і екосистема залишається здоровою, коли всі її складові співіснують в гармонії, члени Церкви утворюють різновид соціальної та духовної екосистеми. Члени Церкви є людьми, які також є складовою екосистем під назвою сім’ї, приходи і філії Церкви. Кожен член Церкви відіграє свою важливу роль і робить свій вклад для особистого спасіння й піднесення, а також своєї сім’ї та інших членів філії.
Особисті рішення, як те, яке прийняв Андре, відвідавши церкву одного дня 1997 року, можуть мати тривалий вплив. Декому буде здаватися старомодним рішення членів Церкви об’єднати свої зусилля в розбудові царства шляхом безкорисливого служіння, проте для членів Церкви на Галапагоських островах такі рішення справляють вирішальний вплив на силу їхнього переконання, силу їхньої єдності і віри в свої завіти.
Фотографії зроблені Джошуа Дж. Перкі, за винятком зазначених
Зліва: острови Санта-Крус (зліва) і Балтра (справа) на Галапагосах. Вгорі: морські ігуани міцно тримаються за скелю в бухті Тортуга, о. Санта-Крус.
Вгорі: бухта і місто Пуерто-Айора, о. Санта Крус. Внизу, зліва направо: Сандра і Андре Дегель зі своєю племінницею Клодін; Маріана Бесерра; сім’я Паласіос; Освальдо і Росаріо Вільйон.
Внизу: Даніель і Анджела Калапуча; Араселі Дуран зі своїми дітьми; члени Церкви Галапагоської філії, які допомагали будувати будинок для Елени Седеньйо; дім зборів Галапагоської філії.
Внизу: сім’я Фуерес приєдналася до Церкви в Отавало, Еквадор, а пізніше вони переїхали на Галапагоські острови в пошуках роботи. Внизу справа: Елена Седеньйо (зліва) зі своєю сестрою Марією; завдяки Марії Елена приєдналася до Церкви на початку цього року.
Галапагоські острови
Тихий океан
Еквадор: 1000 км на схід
0˚ Eкватор
90˚
Ізабела
Фернандіна
Сан-Сальвадор
Балтра
Санта-Крус
Пуерто-Айора
Санта-Марія
Сан-Кристобаль
Еспаньйола
010203040 миль
0102030405060 кілометрів
Марчена
Пінта
Вгорі зліва: фотографію люб’язно надано Флойдом і Сусаною Баум
Карта зроблена Mountain High Maps © 1993 Digital Wisdom, Inc.