Іди до церкви!
Дуайт Ле-Рой Денніс, шт. Юта, США
Коли я був у старших класах середньої школи, то познайомився з дівчиною-святою останніх днів, яка разом зі мною вивчала мистецтво. Вона справила чудовий вплив на моє життя. Я охристився і став членом Церкви.
Коли я закінчив середню школу, мама з татом вирішили переїхати з нашого дому в Каліфорнії до Айдахо, США. Ми причепили наш трейлер до вантажівки й попрямували на північ. Ми щойно проїхали Лавлок, шт. Невада, як я почав їхати надто швидко вниз з невеличкого пагорба. Оскільки не було стабілізуючих устроїв, щоб утримати трейлер, він почав розгойдуватися з боку в бік. Я натиснув на гальма, і сталася аварія: трейлер штовхнув нас. Ми перелетіли через канаву. Вантажівка лежала в одному місці, а трейлер—в іншому.
На щастя, ніхто не постраждав. Але наш трейлер ззовні і зсередини перетворився на мотлох. Місце кріплення трейлера скрутилося бубликом. Вікна порозбивалися, а всі наші пожитки розлетілися повсюди.
Прибув дорожній патруль і викликав підйомний кран. Мама з татом не знали, що робити. Невеликі кошти, які в них були, були сплачені компанії за підйомний кран. У цю мить мною оволоділо сильне відчуття того, що мені слід піти до церкви наступного ж дня, в неділю. Тато, який не був членом Церкви, подумав, що я несповна розуму. Нам потрібно було складати речі й ремонтувати трейлер, а оскільки він був інвалідом і мав погане здоров’я, основну роботу виконував я. Однак відчуття того, що слід піти до церкви, не залишало мене. Я попросив маму поговорити з татом. Вона так і зробила і, на диво, він погодився.
В неділю вранці я знайшов місцевий дім зборів і сів на задньому ряду каплиці якраз тоді, коли починалися причасні збори. Я молився, щоб Дух перебував з моєю сім’єю в цей важкий час.
У кінці зборів один чи двоє чоловіків представилися мені, і я коротко розповів про те, що сталося. Потім я повернувся до місця нашої зупинки й до кінця дня допомагав все прибирати.
Вранці в понеділок ми знову взялися за прибирання, як раптом почали приходити члени приходу, в якому я був, і пропонувати допомогу. Власник місцевого магазину вікон сказав, що замінить усі вікна у трейлері безкоштовно, а зварювальник запропонував випрямити кріплення, не взявши за це грошей.
Мій батько нічого не сказав, але вочевидь був здивований. Мама плакала від почуття вдячності, а ми з сестрою дякували за допомогу. У кінці дня ми були готові продовжувати подорож до Айдахо.
Завдяки цьому випадку я зрозумів, що спонукання Духа є реальними. Я також знаю, що часто відповідь на наші молитви надходить через інших людей, а довіра до Господа приносить мир і радість у наше серце.