Ми говоримо про Христа
Я взяв на себе Його ім’я
“Не дано ніякого іншого імені, через яке приходить спасіння; отже, я б хотів, щоб ви взяли на себе ім’я Христа” (Moсія 5:8).
Через кілька тижнів свого перебування на місії я почав відчувати самотність і тугу за домом. Мені подобалося бути місіонером, але робота виявилася набагато важчою, ніж я уявляв. Я скучав за друзями, сім’єю і всім звичним, що залишилося вдома. Одного ранку під час індивідуального навчання я спокійно сидів і якийсь час крутив у руках табличку з моїм прізвищем, думаючи про те, як я сумую за дружніми стосунками. Як мені хотілося, щоб хтось просто назвав мене по імені.
Дивлячись на свою табличку з прізвищем, я помітив, що хоча там і не вказано моє ім’я, я бачив, що на ній надруковане моє прізвище, назва Церкви та ім’я Спасителя. Раптом я усвідомив щось таке, що змінило і мої погляди, і моє ставлення. Я усвідомив, що як місіонер я маю завдання представляти не себе. Натомість я служу, щоб представляти мою сім’ю, яка залишилася вдома, і, що найважливіше, я представляю свого Спасителя та Його Церкву. Я прикріпив табличку з прізвищем до кишені сорочки, прямо біля серця. Коли я це зробив, то пообіцяв своєму Спасителю, що Він посідатиме у моєму розумі і серці чільне місце.
З того часу я вже не відчував необхідності в тому, щоб хтось назвав мене по імені. Починаючи з того дня, я працював і служив з усіх сил, кожного дня з гордістю прикріплюючи свою табличку з прізвищем. Коли приходило відчуття збентеження, то я дивився на табличку з прізвищем і це нагадувало мені про взяте зобов’язання наслідувати приклад Ісуса Христа.
Я докладав зусиль, щоб відповідальніше ставитися до зобов’язання взяти Його ім’я на себе і більше бути схожим на Нього. Коли я так чинив, то відчував більше любові до моїх напарників і до тих, кому служив. Моє свідчення зміцнювалося і місіонерська робота приносила радість. Я почав забувати про себе й зосереджувався на служінні Господу.
Уже кілька років минуло з того часу, як я повернувся з місії, але можливість брати на себе ім’я Спасителя залишається. В дійсності, як члени Церкви, всі ми зобов’язуємося брати на себе ім’я Христа кожної неділі, коли приймаємо причастя. Коли ми це робимо, то обіцяємо, що будемо представляти нашого Спасителя найкращим чином і намагатимемося ставати більше схожими на Нього. Як навчав цар Веніямин: “Я б хотів, щоб ви взяли на себе ім’я Христа. … Хто б не зробив це, той стане праворуч від Бога, бо він знатиме ім’я, яким його називають; бо його називатимуть ім’ям Христа” (Moсія 5:8–9). Беручи на себе Його ім’я, кожен з нас може краще бачити мету своєї земної місії і знаходити в ній радість.
Спаситель запровадив причастя, коли був зі Своїми апостолами. Він розламав хліб і дав його їм зі словами: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!” По вечері так само ж і чашу, говорячи: “Оця чаша—Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається” (Лука 22:19–20).
На згадку про Мене, художник Уолтер Рейн, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви