Гра за обідом
“Ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті” (Дії 2:46).
Духмяний аромат соусу до спагетті розносився у повітрі, коли Джозеф і його сім’я сіли в неділю обідати. Тато промовив молитву, і страви почали передавати по колу.
“А давайте пограємо в “Цитати з кінофільмів”,— запропонував Джозеф.
“Цитати з кінофільмів” була улюбленою грою, в яку грали за обіднім столом. Мама Джозефа, його тато і дві сестри, Джілл і Джулія, любили цю гру також. Хтось один наводив цитату з кінофільму, який бачила вся сім’я. Тоді кожний намагався першим згадати, з якого кінофільму була ця цитата.
“А може ми пограємо в іншу гру,—сказала мама.— Оскільки сьогодні неділя, давайте пограємо у гру “Цитати з Писань”.
“А яка це гра?”— спитав Джозеф.
“Я називатиму цитату з Писань, а всі ви будете старатися вгадати, хто це сказав”,—відповіла мама.
“Та це ж буде нудно,—сказав Джозеф.— Я ж ніяких цитат з Писань не знаю”.
“Я буду першою!— сказала Джілл.— “Я піду і зроблю те, що Господь наказав”.
Джулія швидко підняла руку. “Нефій це сказав!”
“Джулія, ти вгадала. Тепер твоя черга придумати”,—сказала Джілл.
“Дай подумати. … Добре, відгадай це, якщо зможеш: “Це Мій Улюблений Син, Слухай Його!”
Цього разу тато підняв руку. “Це сказав Небесний Батько Джозефу Сміту у священному гаю”.
“Так, це правильно,—сказала Джулія.— Молодець, тату!”
Джозеф повільно почав випрямлятися на своєму стільці.
“Я хочу назвати справді важку цитату,—сказав тато.— Як вам така: “Відпусти народ Мій”.
Несподівано Джозеф підняв свою руку. “Так це ж сказав Мойсей. Це просто”.
“Правильно. Тепер ти називай цитату”,—сказав тато.
Джозеф обперся підборіддям на руку. Потім на його обличчі промайнула посмішка, коли він згадав урок у своєму Початковому товаристві, що відбувся раніше цього дня. Сестра Морріс розповідала про час, коли учні Ісуса намагалися утримати дітей, щоб вони не підходили до Нього. “Пустіть діток до Мене приходити”,—сказав Джозеф.
Джулія знову підняла свою руку. “Це сказав Ісус”.
“Ти вгадала!”
Так вони грали, поки всі не закінчили обідати.
Пізніше того вечора, коли мама вкривала Джозефа в ліжку ковдрою, він сказав: “А знаєш, ця гра виявилася не такою й нудною”.
“Ти сьогодні назвав дуже гарну цитату”,—сказала мама.
“Дякую. А можна ми будемо грати в неї наступної неділі?”
“Думаю, це дуже хороша ідея”,—сказала мама.— Вона обняла й поцілувала його та й пішла з кімнати.
Джозеф, посміхаючись, зручно вмостився у своєму ліжку. Нова недільна традиція тільки-но почалася.
Ілюстровано Наталі Мелан