Дати Богу шанс благословити нас
Як вдалося округу в Аргентині, до якого входить лише кілька невеличких філій, мати 17 храмових шлюбів менш ніж за чотири роки? Провідники кажуть, що відповідь проста: послушність.
Коли 21-річна Гізела Сільва переїхала разом із сім’єю з Мендози, Аргентина, до найпівденнішого в країні міста Ушуая, вона задумувалася, чи не втратила вона шанси мати храмовий шлюб. Як не як, а у Мендозі був кіл, до якого входило дуже багато приходів святих останніх днів, а у віддаленій Ушуаї, що знаходиться на острові Вогняна Земля, було лише 600 членів Церкви, які ходили в три маленькі філії.
“Мої батьки одружилися у храмі, і я хотіла й для себе такого ж благословення—вийти заміж за вірного члена Церкви, за того, з ким би я могла створити вічну сім’ю,—згадує вона.— Але коли я приїхала в Ушуаю, тут було настільки мало молоді, що у мене виникли сумніви, чи це збудеться”.
Лукас Романо турбувався про те саме, що й Гізела. У час, коли він служив на місії в Уругваї, його сім’я переїхала до Ушуаї. Повернувшись до них після закінчення місії, він скоро помітив, що кількість молодих неодружених чоловіків переважала кількість незаміжніх молодих жінок. Проте він вирішив, що послухається поради місцевих провідників—ходити на побачення лише з членами Церкви.
Триматися цієї поради стало легше після того, як Лукас зустрів у церкві Гізелу і вона записалася у клас англійської мови у школі, в якій він навчає. Він почав проводити її після занять додому, і невдовзі вони почали ходити на побачення. Їхні стосунки розвивалися, і коли вони про них молилися, то, як обоє кажуть, підтвердження приходило до них “рядок за рядком, приписання за приписанням” (2 Нефій 28:30; УЗ 98:12).
У квітні 2005 року Лукас і Гізела офіційно взяли шлюб, як того вимагає закон Аргентини, а потім були запечатані в Буенос-Айреському храмі, Аргентина. Їхнє запечатування стало знаковим для молодих членів Церкви в Ушуаї: воно стало першим з 17 храмових шлюбів, які було укладено менш ніж за чотири роки.
Розповідь про великий успіх
Як вдалося округу, до якого входить лише кілька невеличких філій, мати так багато храмових шлюбів за такий короткий час? Відповідь, за словами місцевих провідників, проста: послушність.
“Це розповідь про великий успіх,—каже Марселіно Тоссен, колишній президент округу в Ушуаї.— Ці молоді люди подають чудовий приклад членам Церкви. Одна з рис, яку вони мають,—послушність Господу, пророкам та їхнім місцевим провідникам, а ще вони дослухаються до натхнення від Духа. Ця риса об’єднує молодих людей тут, в Ушуайському окрузі”.
Проте президент Тоссен визнає, що місцеві провідники “мали докласти великі зусилля по всьому округу, перш ніж їхнє навчання й поради стосовно важливості храмового шлюбу принесли свої результати.
Роберто Ігнасіо Сільва, президент колу в Ушуаї, каже, що коли він із сім’єю переїхав у 2004 році в Ушуаю, то передусім звернув увагу на те, як багато було неодружених колишніх місіонерів і незаміжніх молодих жінок. Його дочка Гізела теж увійшла в їх число. Він сказав, що доросла молодь мала мету одружитися в храмі, проте їх потрібно було заохотити і направити.
“Я сказав їм, що якщо ми хочемо мати вічного супутника життя, то не повинні шукати когось досконалого,—каже президент Сільва.— Але ми повинні молитися і прохати Господа допомогти нам, і ми повинні залишатися вірними в Церкві”.
Крім збільшення кількості заходів для неодруженої молоді, у тому числі й проведення духовних вечорів та спільних заходів з неодруженою молоддю з Ріо-Галлегос та інших міст, що на півночі, провідники наголошували на важливості молитви, вірності та гідності. Вони також закликали дорослу молодь розвивати в собі достатньо віри, щоб подолати свої страхи.
У нас не було нічого
“Одна з проблем, яка турбує тут молодь,—це те, як вони можуть одружуватися, якщо мають так небагато,—каже президент Сільва.— Ми допомогли їм зрозуміти, що до одруження ми й не повинні мати все”.
Рут Родрігес познайомилася з Емануелем Сільвою, коли їх обох у лютому 2006 року попросили організувати спільний захід округу для неодруженої молоді в Ріо-Галлеросі, що більш як за 200 миль (320 км) на північ. Друг, який попросив їх попрацювати разом, сподівався, що у них все піде на лад. “Воно так і сталося”,—згадує Емануель, який уже два роки як повернувся додому, відслуживши місію в місії Тусон, Аризона.
Коли через шість місяців він одружився з Рут, їхня підготовка, духовна і матеріальна, допомогла їм подолати страхи стосовно майбутнього.
“Я відчув любов Небесного Батька і те, що Він хотів, аби я створив свою сім’ю,—розповідає Емануель про відповіді на свої молитви.— Оскільки я поставив собі мету, Він вказав мені шлях і допоміг знайти дружину”.
Рут додає, що цілі, які вони поставили перед собою як подружжя, допомагали їм рухатися вперед. Однією з таких цілей було багато працювати, щоб назбирати грошей на подорож до храму. “Іноді нам щось хотілося, купити,—каже вона,—але ми казали собі: “Ні, нам треба економити, щоб з’їздити до храму”.
На політ в Буенос-Айрес, Аргентина, де знаходиться храм, і повернення додому пішли всі їхні заощадження. “Після цього у нас не було нічого”,— каже Емануель; це звично чути з вуст всіх молодят. Сьогодні він і Рут сміються зі спогаду про це, відчуваючи вдячність за те, що їхня віра дозволила їм мати “чудовий досвід”—бути запечатаними у храмі, досвід, який для них означає все.
“Коли ми думаємо про шлюб, то у нас може виникнути багато страхів,—каже Рут.— Як бути, коли в нас немає того чи того? Що буде з матеріальним становищем? Як виховувати дітей? Але якщо ми дослухаємося до слова Господа, ходимо у храм і створюємо сім’ї, нам більше не потрібно тривожитися. Господь буде благословляти нас так, що ми й уявити собі ніколи цього не могли.
Ви не можете спланувати все
На час, коли Езекіїль Агустін Фрау втратив на початку 2006 року роботу, він вже приблизно два роки жив вдома, повернувшись після служіння на місії в Колумбії. Він все ще був неодруженим, однак відчував, що його майбутня дружина була не в Ушуаї. Він вирішив поїхати до храму, щоб шукати скерування.
“Мені хотілося більше відчути Святого Духа, дізнатися волю Господа стосовно себе і шукати натхнення,—каже він.— Храм допоміг мені знайти це”.
Коли він прибув до Буенос-Айреса після триденної поїздки автобусом, подолавши 2000 миль (3200 км), то жив у друзів, а потім у родича, часто відвідуючи храм. Через кілька тижнів Езекіїль витратив усі гроші і задумався над тим, щоб повернутися в Ушуаю. Однак місцевий єпископ знайшов йому роботу, тож він вирішив залишитися.
Невдовзі на церковному заході Езекіїль зустрів молоду жінку на ім’я Марина Мас. Вони легко розговорилися, і він швидко відчув, що йому приємно бути з нею. Коли він знову зустрів Марину на зібранні неодруженої молоді, вона сказала слова, що вразили його.
“Ми повинні жити на рівні тієї людини, з якою збираємося одружитися”,—згадує Езекіїль слова Марини під час обговорення цілей.
Зі свого боку, Марина молилася, щоб знайти гідного супутника життя. Вона була знайома з дуже багатьма молодими чоловіками, однак духовність Езекіїля відразу ж справила на неї враження
Спільний друг допоміг Езекіїлю знайти житло, щоб йому було ближче до роботи, оскільки тоді йому доводилося їхати на роботу три години автобусом. І вийшло так, що це його нове житло—у місті з населенням 13 мільйонів—було всього за два квартали від Марининого дому.
“Я не планував жити за два квартали від її дому,—згадує він.— Я навіть і не знав, де вона живе”.
Через те, що Езекіїль жив так близько від Марини, він досить часто бачився з нею і в її сім’ї його радо приймали. Збіг обставин був відповіддю на його молитви.
Вони ходили на побачення і невдовзі почали планувати своє спільне майбутнє. Після шлюбу в храмі восени 2006 року вони переїхали в Ушуаю.
“Ми не завжди можемо знати, який план для нас має Небесний Батько, і ми не можемо спланувати все,—каже Езекіїль, озираючись у минуле.— Але ми можемо бути слухняними і дати йому шанс благословити нас”.
Як прекрасно мати сім’ю
Президент Тоссен каже, що одним з найбільших благословень, який храмовий шлюб дав Ушуаї, це те, що “настає день, коли у Церкві будуть керувати діти завіту. Завдяки цьому тут розповсюдиться євангелія, і Господь буде благословляти Церкву”, так само як Він благословляє вірні подружжя, які уклали шлюб у храмі.
“Коли я була маленькою і наші провідники говорили нам про шлюб, усі історії закінчувалися щасливо”,—каже Рут Сільва. Вона усвідомлює: щоб “жити довго і щасливо”, необхідна праця, і каже: “Але я відчуваю, що ці історії були справжніми. Найбільше благословення від храмового шлюбу—це щастя, яке я відчуваю, знаючи, що ми з’єднані як вічна сім’я”.
Її приклад допоміг її батьку увійти у води хрищення в 2008 році, а потім, через рік, поїхати сім’єю у храм, де вони були запечатані.
“Благословення, якому я радію найбільше, крім виховання дітей у євангелії,—це радість і мир у моєму серці, які приносить знання, що я виконав спасительний обряд вічного шлюбу,—додає Лукас Романо.— Бути зі своєю дружиною та дітьми—ось що оновлює це почуття щастя. Як снігова куля, воно постійно зростає. З кожним днем я все більше вдячний Господу за те, що одружений і створив сім’ю”.
Марина Фрау додає: “Як прекрасно мати сім’ю. Часом буває складно, бо треба багато навчатися, але це прекрасно”.
Буенос-Айрес
Ушуая
“Найбільше благословення від храмового шлюбу—це щастя, яке я відчуваю, знаючи, що ми з’єднані як вічна сім’я”,—каже Рут Сільва, на фотографії вона по центру зі своїм чоловіком Емануелем та їхньою дочкою Баріною. Вгорі: Езекіїль і Марина Фрау з їхньою дочкою Айлін. Внизу: Лукас і Гізела Романо з їхніми дітьми, Бенхаміном і Ребекою.
“Якщо ми хочемо мати вічного супутника життя, то не повинні шукати когось досконалого. Але ми повинні молитися і прохати Господа допомогти нам, і ми повинні залишатися вірними в Церкві”,—сказав Роберто Ігнасіо Сільва, президент округу в Ушуаї, молодим людям, багато з яких (на фотографії вгорі) сприйняли цю пораду всім серцем й одружилися в храмі в Буенос-Айресі, Аргентина.
Фотографія храму в Буенос-Айресі Нестора Курбело; карта виготовлена Mountain High Maps © 1993 Digital Wisdom, Inc.
Фотографії Майкла Р. Морріса, за винятком зазначених; фон © iStockphoto.
Вгорі: фотографія Габріеля Х. Паредеса; фотографія Президента Хінклі зроблена Дрейком Бусатом