Я навчилася цьому завдяки служінню в Церкві

Еліс А. Льюїс

“Члени Церкви несуть відповідальність за своє духовне та матеріальне благополуччя,—стверджується в Довіднику 2: Керування Церквою.— Благословенні даром свободи волі, вони мають привілей самостійно приймати рішення стосовно власного життя, вирішувати власні проблеми і старатися покладатися на власні сили. Члени Церкви здійснюють це за натхненням від Господа і працею власних рук” ([2010], 6.1.1).

Мені було 57 років, я щойно розлучилась, майже ніколи не працювала, крім як удома, і тепер мені вкрай було потрібно знайти роботу. Я виростила чотирьох дітей, і тепер я була зовсім самотня, маючи за плечима 32 роки шлюбного життя, нетривале навчання в коледжі й велику тривогу через те, що мала шукати роботу в такому віці.

Я сиділа, чекаючи співбесіди на посаду фахівця з планування та проведення заходів в бібліотеці нашої округи, думаючи про себе, що я, мабуть, з’їхала з глузду, вважаючи, що можу претендувати на таку посаду. Я щойно зібралася з силами піднятися й піти звідти, коли секретарка раптом сказала, що на мене чекають в конференц-залі. Мені стало недобре, але я випрямилася, подумки помолилася і рушила вперед.

Двоє кваліфікованих професіоналів сказали мені, що для цієї посади необхідно мати досвід у кількох галузях, і почали розпитувати про мій досвід. Для виконання тієї роботи потрібна була людина, яка вміла організовувати великі конференції, в тому числі робити оголошення, запрошення, організовувати харчування й прибирання. Чи мала я необхідний досвід? Я подумала, що ні, як раптом у моїй голові промайнув спогад про конференцію Товариства допомоги колу. Я була радником у президентстві Товариства допомоги колу. Завдяки цьому я навчилася організовувати великі зібрання, купувати велику кількість продуктів для великої кількості людей. Я чесно могла сказати, що вже робила те, що вимагалося.

Співбесіда продовжувалася: “Чи ви добре володієте комп’ютером? Ви будете підтримувати зв’язок з відвідувачами, і вам потрібно буде складати графік використання конференц-залу”. Все, що я в ту мить відчувала,—це вдячність людям, які навчили мене користуватися комп’ютером, щоб я могла готувати бюлетень і розклад заходів приходу й писати інформаційний бюлетень колу. Так, я добре володіла комп’ютером.

“Вам також потрібно буде розробляти програми й проводити навчання для людей. Чи ви зможете проводити заняття для дітей та дорослих?”—запитали вони. Відразу ж пригадалися всі ті домашні академії та скаутські заняття для дітей, які я проводила. Я пояснила, що все своє доросле життя проводила заняття для дорослих та дітей. Я знала, що була винахідливою і мала схильність до мистецтва, тому не сумнівалася, що зможу створювати цікаві програми для дітей та дорослих.

Я дуже зраділа, коли мене прийняли на роботу. Мені вона дуже подобалася, і я намагалася виконувати її так, як церковне покликання: звеличувати свою роботу, проходити ще одну милю і не скаржитися, коли доводилося працювати більше. Я запровадила комп’ютерний клас англійською мовою, залучила когось із юних студентів проводити заняття іспанською. Я вела класи мистецтва й рукоділля, запрошувала багатьох авторів та відомих промовців. Я прикрашала бібліотеку до кожного свята і організовувала тематичні виставки книг.

Одного дня хтось подзвонив мені на роботу, назвавши себе співробітником адміністрації губернатора, і запитав, чи не цікавить мене посада помічника губернатора. Сміючись, я запитала: “Хто ви?” Чоловік сказав, що це не жарт і що він запрошує мене прийти наступного дня на співбесіду. Я пішла, але мене не залишало відчуття, що зі мною жартують. Виявилося, що ні. Співбесіда пройшла добре, і мене відразу ж взяли на роботу.

На своїй новій роботі я використовувала навички, які здобула упродовж років, коли виступала в церкві. Губернатор не міг бути на всіх заходах, куди його запрошували; отже, замість нього доводилося виступати членам його команди. Усі ті виступи в церкві й служіння провідником дали мені необхідний досвід, завдяки якому я виступала публічно разом із сенаторами, офіційними особами місцевого і національного рівня та знаменитими людьми. Сім років я працювала помічником губернатора, поки ми обоє не пішли на пенсію.

Що було б зі мною, якби я не мала такого великого досвіду, який здобула під час служіння в церковних покликаннях? Усе, чого я навчилася як слуга Господа в Його Церкві, дало мені життя, багате благословеннями. Коли я служила, то не лише допомагала іншим, але і стрімко зростала. Я глибоко вдячна за євангелію і маю міцне свідчення про цінність служіння у Церкві.