Храм був зачинений!
Чінеду Енвереузо, Лагос, Нігерія
Наш шлюб у храмі було призначено на 7 липня 2009 року, і ми з нетерпінням чекали того дня. Ми виросли в місцевості неподалік храму в Абі, Нігерія, і нам було приємно, що хоч ми вже й переїхали звідти, усе ж багато друзів та членів сім’ї і далі живуть там і зможуть приєднатися до нас або в храмі, або пізніше на прийомі.
Ми прибули в Абу, провівши в дорозі з Лагоса більше шести годин, і закінчили останні приготування до нашого запечатування та прийому. Але за три дні до дати, призначеної для нашого шлюбу, нам сказали, що храм несподівано зачинили до подальшого оголошення. Ми засумували й збентежилися. Ніхто не міг сказати нам, коли храм, який був зачинений через заворушення у тому краї, буде відчинено. Розчаровані, ми сказали друзям і сім’ї, що наше запечатування відкладається, і ми сумні повернулися до Лагоса, не знаючи, коли зможемо призначити іншу дату для нашого запечатання у храмі.
Повернувшись до Лагоса, ми палко молилися, щоб храм в Абі, Нігерія, знову відчинився. Пройшов тиждень; жодних новин про те, коли храм знову буде відчинений, не було. Той один тиждень був для нас як рік. Ми з нетерпінням чекали на одруження у храмі і його святкування з друзями та сім’єю.
Оскільки час минав і новин про те, коли знову відкриється храм, не було, ми відчули, що необхідно шукати інший вихід. Оскільки храм в Абі, Нігерія, був єдиним у цій країні, ми зрозуміли, що нам необхідно буде їхати у храм в Аккрі, Гана, якщо ми збираємося бути запечатаними якомога скоріше. На жаль, ця подорож вимагала грошей, яких у нас не було. Але ми завжди планували одружитися у храмі і знали, що нам слід рухатися далі.
Позичивши гроші у родичів та друзів, ми оформили закордонний паспорт, подзвонили у храм в Аккрі, Гана, щоб визначити дату запечатування, і купили квитки на літак, щоб летіти в Гану.
Ми прибули в Аккру 14 серпня 2009 року, а наступного дня відправилися до храму. У кімнаті запечатування з нами були лише запечатувач та двоє свідків. Ні друзів, ні сім’ї—жодного, хто б знав нас. Але в чужій країні, у далекому від дому краї ми знали: ми були там, де повинні були бути, роблячи те, що повинні були робити. У цей момент ми відчули сили вічності і чіткіше зрозуміли любов, яку Небесний Батько має до всіх Своїх дітей.
Як це не сумно, але моя дружина померла в 2010 році при народженні нашої першої дитини. Мені дуже її не вистачає, але велике втішення приносить знання того, що ми запечатані у храмі. Я буду вічно вдячний за те, що ми не відклали наш храмовий шлюб, очікуючи на більш зручний час. Наш шлюб—це те, що я завжди зберігаю в серці, з ним пов’язана історія, яку мені ніколи не забути.