Моє життя належить Йому

Махонрі Гонсалес, Морелос, Мексика

Коли мені виповнилося 18 років, дуже багато членів Церкви у моєму приході і в колі почали говорити мені, що я повинен їхати на місію. І хоч я завжди планував служити на місії, мені все ж не подобався такий натиск.

Невдовзі я розпочав навчання на першому курсі коледжу. Завдяки старанній праці, я отримав у нагороду стипендію, яка дозволила мені навчатися в Німеччині. Німеччина разюче відрізнялася від моєї батьківщини, Мексики, проте я швидко засвоїв її культуру і вивчив мову.

Зрештою мені запропонували постійну роботу в одній престижній європейській компанії. Несподівано я відчув, що служіння на місії є для мене скоріше обов’язком, ніж бажанням. Я подумав, що піду на ту роботу і матиму успіх у мирському житті.

Одного сніжного зимового дня ми поїхали в місто Хайдерберг з моєю подругою Мелані. Після кількох годин дорогу занесло снігом, і ми, їдучи, почали куняти. Ми рухалися зі швидкістю 65 миль (105 км) на годину, коли поїхали на червоне світло і врізалися в автобус.

Коли я прийшов до тями, то побачив поліцію, машину швидкої допомоги і Мелані, яка плакала. Машина була розбита, а я все ще був у ній. Сльози потекли з очей, коли я усвідомив, наскільки я благословенний, що залишився живим. Я почав молитися і дякувати своєму Небесному Батьку за те, що дав мені вижити, однак новий страх прийшов до мене—я не міг рухати своїми ногами.

Дорогою до шпиталю я почув, як медсестри кажуть: якщо травмовано хребет, то, можливо, я не зможу більше ходити. Я молився всім серцем до мого Небесного Батька. Спершу я знову подякував Йому за те, що вижив, і усвідомив, що моє життя—не лише моє. Потім я пообіцяв Йому: “Якщо з ногами все буде добре і я зможу ходити, я буду служити на місії всім своїм серцем і всім своїм розумом”.

Я провів у шпиталі чотири години, діагноз був обнадійливий: я знову зможу ходити. У мене вже не було жодного сумніву, чи служити мені на місії. Натомість я відчув сильне бажання ділитися своїм свідченням про те, що Бог живий, що Він—наш Небесний Батько і що Він може творити чудеса у нашому житті.

Після того випадку я вирішив відмовитися від роботи, яку мені запропонували. Я знав, що мій час і все, що я маю, належить Господу. Чому ж мені не віддати йому трохи того часу і відслужити Йому два роки?

Після закінчення навчання я був покликаний служити у Франкфурт, Німеччина. На місії я свідчив про мого Небесного Батька. Я знаю, що Він живий, що Він мій Батько. Він дав мені життя, і воно завжди буде належати Йому.