Господь—моя пісня

Том Салліван, шт. Аризона, США

Оскільки я жив у маленькому містечку в Аризоні, де переважну кількість населення складали святі останніх днів, місіонери та члени Церкви багато розмовляли зі мною про Церкву. Вони часто запрошували мене і моїх дітей прийти до церкви, читати Писання, або і те й інше. Мене не цікавили їхні запрошення, але я ввічливо дякував їм за увагу до моєї сім’ї.

Коли я познайомився з жінкою, з якою пізніше одружився, вона сказала, що була святою останніх днів. Я був у захопленні від її духовності й після одруження погодився ходити до церкви разом з нею. Вірний своєму слову я почав регулярно бувати в церкві, й мені навіть подобалася атмосфера в ній та приязне ставлення. Та хоча я й вивчав Писання, ходив до церкви і молився сам та з сім’єю, я все ще сумнівався в існуванні Бога. Як би я не намагався, я не міг звільнитися від свого скептичного ставлення до релігії. Оскільки я не відчував, що став до Бога ближчим, ніж раніше, я відхиляв запрошення охриститися.

Десь через шість років мого відвідування церкви раптово помер мій батько, який служив у збройних силах США. Разом із сім’єю ми захотіли, щоб біля могили зіграли прощальний сигнал, і оскільки я професіональний музикант, то цю мелодію попросили зіграти мене. Я грав на сотнях поховальних церемоній, але оскільки це був похорон мого батька, я знав, що мені буде нелегко. Я також знав з досвіду поховання мами, що моя розчуленість заважатиме грати. Я був рішуче налаштований не дозволити своїм емоціям вплинути на якість виконання музики, як це сталося під час маминого похорону.

За кілька хвилин до початку церемонії я нервово почав розігруватися. Я зіграв лише кілька нот, як відразу ж зрозумів, що знову схиблю. Мої очі наповнилися сльозами, і я заплакав. Ридання перехоплювали подих. Як же я гратиму?

Я не жадав слави для себе, однак я хотів вшанувати батька. Коли я почав грати, то зрозумів, що не можу зробити повний вдих. Як правило, я не звертаюся за допомогою, але в ту мить я не знав, що ще можу зробити. Перша зіграна нота була слабкою. Подумки я благав Небесного Батька: “Будь ласка!” Коли я зіграв другу ноту, мої легені наповнилися повітрям, і звук, зіграний на трубі, був надзвичайно прекрасним. Я дограв мелодію до кінця так добре, як ніколи раніше. Коли пролунала остання нота, я раптом відчув, що мені немає чим дихати, і крізь сльоза я хапав повітря ротом.

Як музикант я знаю свої сили і слабкості. Одним словом, я не міг би зіграти ту мелодію настільки добре навіть за найкращих обставин. Мені було зрозуміло, що Небесний Батько відповів на моє благання і благословив мене силою та здатністю вшанувати мого земного батька. Я отримав особливе свідчення про те, що Небесний Батько відповідає нам таким чином, щоб це було нам зрозуміло. Його відповідь у той момент, коли я цього найбільше потребував, допомогла мені зрозуміти, що Він завжди хотів спілкуватися зі мною.

Через кілька місяців я позбувся свого скептицизму в ставленні до релігії та приєднався до Церкви. Хоча для хрищення мені необхідно було зробити стрибок у вірі, все ж я знав, що Небесний Батько благословить мене. Той випадок, коли мені довелося грати прощальний сигнал, навчив мене, що Він відповість на мої молитви згідно з моїми потребами і розумінням.