Іти вперед і вгору

Мішель Герра

Я молилася, щоб зрозуміти, як мені зцілити розбите серце. Поступово зрозуміла відповідь: через скрушене серце.

Я щойно пережила розрив стосунків з коханою людиною і багато часу проводила з сестрою. Як завжди, все закінчилося тим, що ми їли нездорову їжу, дивилися телевізор і багато спали. Якось прокинувшись, я сказала: “Мабуть, ми не дуже підходимо одна одній”. Ми засміялися, але того вечора я дякувала Небесному Батькові за усвідомлення, що я користуюся сестрою, як захисною ковдрою, і молилася, щоб краще зрозуміти, що мені далі слід робити у житті. Упродовж наступних кількох місяців, в той час як я починала розуміти один принцип за іншим, на цю молитву надходила відповідь.

Наступного дня під час зборів Товариства допомоги я звернула увагу на один вірш: “А других він умиротворить, приспить їх до плотської безпечності так, що вони скажуть: Усе гаразд у Сіоні; так, Сіон процвітає, усе гаразд. … Отже, горе тому, кому спокійно в Сіоні!” (2 Нефій 28:21, 24). Я завжди читала ці вірші з думкою про те, що в них ідеться про гордовитих, які тільки роблять вигляд, що поклоняються. Я не вважала, що спокійно почувала себе в Сіоні через те, що провела так багато часу у своєї сестри. Однак я почала розуміти, що замість того, щоб шукати зцілення, я шукала зручності. Я вирішила тоді, що буду старанніше намагатися вийти зі своєї зони комфорту.

Це рішення мені допомогло, але зробивши крок із зони комфорту, я більше усвідомила свої слабкості. Це змусило мене ще більше себе критикувати. Коли я розповіла про ці почуття одному другові, він сказав: “Як чудово, коли прощаєш себе”. Його зауваження пробудило в мені більше бажання прощати себе за свої недоліки й при цьому не ставати поблажливою, як ті, кому “спокійно в Сіоні”.

Одного дня мене вразив цей уривок з Писань: Мормон 2:13–14: “Їхній сум був не на покаяння, через великодушність Бога; але швидше це був сум проклятих, через те, що Господь не завжди захоче дозволяти їм мати щастя у гріхові. І вони не прийшли до Ісуса із скрушеними серцями і упокореними духами”. Я зрозуміла, що моє відчуття невдачі гальмувало мій особистий розвиток, і я почала розмірковувати, що включає в себе належний сум. На недільній школі я знайшла відповідь.

Наш учитель намалював лінію на дошці. З одного боку він написав: “Надто критично до себе ставитися”, а з іншого: “Їжте, пийте і звеселяйтеся”. Ми говорили про те, як уникати обох крайнощів. Я міркувала над тим, які слова можна написати на центральній лінії, і Дух спрямував мої думки до фрази: “скрушене серце і упокорений дух”. Мені здавалося, що вирішенням для тих, хто намагається бути надто критичним до себе, є слова “упокорений дух”—такий дух, який кається, приймає Господню допомогу і вдячний за Його милість. Засобом для тих, хто думає, що в Сіоні спокійно, є скрушене серце—таке серце, яке відчуває спонукання до змін і зцілення.

Спаситель навчав: “І ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:20). Я вдячна за знання про те, що коли шукаю Господньої допомоги, коли виникають думки про те, що в Сіоні спокійно або коли надто критично ставлюся до себе, то приношу прийнятну жертву Йому—жертву, яка допомагає мені йти вперед по життю.

Фотоілюстрація Крістіни Сміт