Чудовий приклад Алекса
Завдяки тому, що Алекс Ескобар високо тримав своє світло, в його сім’ї відбулися зміни, які матимуть вічні наслідки.
Вісім років тому, коли Алекс Ескобар був учителем у Аароновому священстві, він вирішив, що обов’язково служитиме на місії повного дня. У той час він навіть не міг уявити, що його батько стане його єпископом, який проводжатиме його на місію.
Це тому, що батько Алекса вже більше десяти років не був у церкві. Однак Алекс, який у той час ходив до церкви сам, ніколи не втрачав надії щодо нього і решти своєї сім’ї.
“Я з власного досвіду зрозумів, який сильний вплив має приклад”,—каже він.
Мої провідники приходили, щоб знати, де я
Як може молодий чоловік залишатися активним у Церкві без підтримки з боку сім’ї? Маріо Сайяс, єпископ у той час, коли Алекс був юним носієм Ааронового священства, дає два пояснення: свідчення Алекса і відданість провідників Товариства молодих чоловіків. Алекс з цим погоджується.
“Якщо мене не було в неділю, мої провідники приходили, щоб дізнатися, де я,—розповідає він.—Потроху я навчався євангелії, поки не здобув міцного свідчення. Інша причина того, чому я ходив до церкви—це знання про те, що лише завдяки євангелії Ісуса Христа ми навіки можемо бути щасливі як сім’я”.
Щоб досягнути тієї мети необхідно було залишатися сильним навіть тоді, коли дехто з його друзів по церкві у Кордові, Аргентина, похитнулися.
“Є багато спокус порушити Слово мудрості і закон цнотливості,—розповідає Алекс. Йому додавали сили поради єпископа Сайяса, який казав: “Існує єдиний спосіб мати гідну дружину—це бути гідним самому”.—Ця порада дуже мені допомагала”.
Свідчення Алекса дедалі зміцнювалося у міру здійснення його мрії про служіння на місії повного дня. Він почав готуватися, але не чекав, доки йому виповниться 19 років, щоб ділитися євангелією, і почав зі своєї сім’ї.
“Алекс завжди молився за свою сім’ю і підбадьорював її,—каже єпископ Сайяс.—І він завжди заохочував своїх старших братів ходити до церкви. Намагання повернути сім’ю до Церкви завершилися успішно завдяки Алексу”.
“Я був упертим”
Коли батько Алекса, Рене, думає про 13 років, упродовж яких він не ходив до церкви, то жалкує про те, що втратив.
“Ті роки були дуже важкими,—розповідає він.—Іноді мені так шкода змарнованого часу, бо я не мав прекрасного життя, яке дає євангелія”.
Сім’я Ескобар приєдналася до Церкви в Кордові, коли Алекс був маленьким. Вони були активними, поки не переїхали назад до рідної Болівії невдовзі після того, як Алекс охристився. Живучи в Болівії, вони забули, за словами Рене, “чим євангелія є для нашого життя”.
Коли вони через два роки повернулися до Кордови, мати Алекса, Кармен, час від часу ходила до церкви з усіма чотирма дітьми, яких вони мали з чоловіком. Однак Рене, заповзятий футболіст, в неділі відсипався, бо в суботи грав у футбол, а після того розважався, а ті розваги часто були пов’язані з порушенням Слова мудрості.
“Я був упертим,—каже він.—Іноді я думав, що зовсім пропав. Ми всі так думаємо, коли з нами більше немає Святого Духа”.
Що зрештою стало для Рене переломним моментом, так це усвідомлення того, що його приклад негативно впливає на дітей. “Мої сини були наче сироти, які ходили самі до церкви, тому що їхній батько не був активний”,—пригадує він.
“Я почав аналізувати життя і те, як мій приклад впливає на дітей,—розповідає Рене, вдячний, що сила Спокути Ісуса Христа дала йому можливість покаятися.—Я зрозумів, що нехтував своїми батьківськими обов’язками. Усе це допомогло мені згадати Господа, стати на коліна й попросити Його допомогти мені повернутися”.
Коли сила віри й свідчення Рене зросли, йому почали давати різні покликання. Через кілька років після того, як він знову почав жити за євангелією, Рене отримав відчуття, що Господь підготував його для важливого нового покликання.
“І в результаті, мій батько—єпископ”,—розповідає Алекс.
Важливість прикладу
Поки Алекс служив в Аргентинській місії Резістенсія, усі за ним сумували, однак були вдячні, що він показує приклад іншим. І вони вдячні за те, що запечаталися в храмі в Буенос-Айресі, Аргентина, в 2009 році.
“Саме Алекс завжди служив нам і членам приходу від нашого імені,—розповідає Кармен.—Вони кажуть, що він завжди молився за те, щоб його батьки повернулися до церкви. Ми вдячні, що він не здавався”.
Єпископ Ескобар щасливий з того, що Алекс є першим місіонером, якого він відправив на місію після свого покликання єпископом. “Так чудово, коли син служить,—каже він.—Ми всі сумували за Алексом, але я більше за всіх. Він був серед тих, хто мене підтримував”.
Алекс каже, що коли святі останніх днів показують гарний приклад, то інші обов’язково згодом це помітять. “Якщо ми щасливі й радісні в Церкві, то й інші захочуть відчути таку ж саму радість і щастя. Якщо ми стійкі та йдемо вперед, то чудеса обов’язково стануться”.
Фотографії Майкла Р. Морріса