Мій дар Ісусу
“Всі Божії діти, прийдіть поклоніться, й любові дари приносьте завжди” (“The Shepherd’s Carol,” Children’s Songbook, 40).
Час для домашнього сімейного вечора!” —покликав тато.
Я помчалася до вітальні. Ми завжди робили щось цікаве у перший домашній сімейний вечір грудня.
Моя молодша сестра, Мішель, обігнала мене і стрибнула у м’яке блакитне крісло.
“О, ні! —вигукнула я.— Ти сиділа в ньому минулого тижня. Зараз моя черга”.
“Я перша сіла, отже це моє місце,—вигукнула вона.— Ти можеш сісти на диван”.
“Я не хочу сидіти на дивані”,—випалила я.
Я швидко підійшла до крісла-гойдалки і розвернула його, щоб не бачити Мішель. Іноді вона мене просто бісила! Вона гадала, що може отримати все, що захоче. Коли б я не поскаржилася, мама казала мені, що я не повинна бути егоїсткою.
Після того як ми сім’єю заспівали гімн і промовили молитву, тато сказав: “Різдво—це захоплюючий час, і нам потрібно пам’ятати істинне значення цього свята. Сьогоднішній вечір ми почнемо з наших дарів Ісусу”.
Наші дари Ісусу. Я зовсім забула про це!
“Ми святкуємо Різдво, тому що народився Ісус,—продовжував тато.— Він дав нам можливість отримати найвеличніший дар—вічне життя з Небесним Батьком”.
“А що Він попросив нас зробити у відповідь?”,— запитала мама.
“Наслідувати Його і дотримуватися Його заповідей”,—відповів мій братик.
Мама дала кожному з нас карточку й ручку. Ми мали написати, як ми покажемо Ісусу, що любимо Його. Наш дар мав бути таким—вирішити, що ми зробимо, щоб бути більш схожими на Ісуса.
І я відразу ж зрозуміла, яким має бути мій дар. Ісус учив нас любити інших навіть, якщо вони сердили нас. Я знала, що Ісус хоче, щоб я любила свою сестру. Тож, я написала: “Я буду по-доброму ставитися до Мішель”.
Ми поклали наші карточки в коробку, загорнуту в золотий папір, і поклали її під Різдвяну ялинку. Щоразу, коли ми бачили цю коробку, ми мали пригадувати про дар Спасителя нам і наш дар Йому.
Через кілька днів я побачила, що Мішель, не спитавши, взяла мою улюблену сорочку. Мені захотілося закричати на неї. І тоді я подивилася на золоту коробку і пригадала, як сильно я люблю Ісуса. Я могла показати Йому свою любов, якщо буду доброю до своєї сестри. Я сказала: “Ти сьогодні гарно виглядаєш, Мішель”.
Вона усміхнулася. “Вибач, що не спитала твого дозволу, щоб надіти її. Тебе не було, коли я одягалася, а я хотіла бути супергарненькою на різдвяній вечірці свого класу сьогодні”.
Я відчула тепло всередині. Мені було приємно, що замість того, щоб розізлитися на Мішель, я вирішила по-доброму поставитися до неї.
Решту місяця я намагалася пам’ятати те гарне почуття і свою ціль—бути схожою на Ісуса. Я стала терпеливішою і більш люблячою.
На Святвечір тато читав історію народження Христа, а ми інсценізували її. Замість того, щоб сперечатися з Мішель стосовно того, хто буде грати роль Марії, я вирішила бути ангелом.
Після цього ми відкрили золоту коробку і вголос прочитали про наші дари Ісусу. Коли я читала про свій дар, мама сказала: “Я помітила, що ти була особливо доброю до Мішель. Я так пишаюся тобою!”
Я також відчувала задоволення. Я ще не розпакувала жодного подарунка, але вже отримала дещо особливе: відчуття, що Святий Дух каже мені, що я вчинила правильно.