Зосередитися на вічній сім’ї
Поява храму в Сальвадорі стала великим благословенням для брата і сестри, які допомогли своїм батькам повернутися до Церкви.
Кевін і Жаклін С., брат і сестра з Сальвадору, є найкращими друзями, і вони усе роблять разом. Вони дуже люблять євангелію і свою сім’ю. Вони хочуть, щоб їхня сім’я була разом навіки.
Коли Кевін і Жаклін були молодшими, люди в церкві запитували їхнього батька: “Коли ви запечатаєтеся у храмі?” І він відповідав: “Коли в Сальвадорі буде храм”.
Молитва за батьків
Однак коли у 2007 році оголосили про побудову храму в Сальвадорі, батьки Кевіна і Жаклін перестали ходити до церкви. Однак Кевін, якому зараз 18, і 15-річна Жаклін продовжували ходити до церкви, молячись, щоб одного дня їхні батьки повернулися.
“Я ніколи не переставала молитися і просити Небесного Батька, щоб вони повернулися до активності,—каже Жаклін.— Я знаю, що Небесний Батько хоче для нас найкращого, і Він хоче, щоб ми були вічною сім’єю”.
Вони також намагалися бути хорошим прикладом для свої батьків. “Я ніколи не втрачав надії,—каже Кевін.— Я завжди читав Писання і молився, і батьки бачили, що я вивчаю Писання, ходжу на домашнє вчителювання і на церковні заходи. Батьки бачили мій приклад, коли я докладав зусилля, щоб дотримуватися заповідей і розвиватися”.
Відчувати Дух храму
У міру того як будівництво храму наближалося до завершення, на молитви Кевіна і Жаклін почали надходити відповіді. “Коли наші провідники оголосили про освячення храму і святковий концерт, ми запросили своїх батьків—розповідає Кевін. Ми розповіли, що маємо привілей разом з іншою молоддю брати участь у концерті, і це допомогло їм у духовному зростанні”.
Крім відвідання святкового концерту, сім’я змогла також відвідати дні відкритих дверей храму.
“Хоча мої батьки і не ходили до церкви, вони, як і раніше, вважали, що Церква і євангелія є священними,—каже Кевін.— Коли ми увійшли до храму, батько почав пояснювати моїм сестрам і мені, що коли ми входимо до храму, то одягаємо білий одяг і що він є місцем, де виконуються священні обряди”.
Кевін був вражений тим, що його дворічна сестра, яка завжди така непосидюча, поводилася тихо, коли вони були в храмі, і він помітив, як у його матері навернулися на очі сльози, коли вона оглядала різні кімнати і картини. Коли сім’я увійшла до кімнати для запечатувань, екскурсовод-волонтер пояснив, що саме тут сім’ї запечатуються разом навіки.
“Тоді наша маленька сестричка почала доторкатися до кожного і казати: “Моя мама, мій тато, мій Кевін, моя Жаклін,—розповідає Жаклін.— Здавалося, що Небесний Батько промовляє через неї, щоб сказати, що ми всі належимо їй”.
“Тоді вона обійняла нас і почала цілувати й показувати на дзеркала,—розповідає Кевін.— Ми дивилися на відображення всіх нас у дзеркалах, і то було дивовижно. Коли того дня ми вийшли з кімнати для запечатувань, то поставили ціль зробити все, щоб повернутися назад”.
Знову здобути бачення перспективи
Після відвідання днів відкритих дверей храму в сім’ї почали відбуватися певні зміни. “З того часу як ми побували у храмі, наша сім’я знову здобула бачення перспективи,—каже Кевін.— Ми почали проводити домашні сімейні вечори, а наші батьки водили нас до церкви й сиділи поруч з нами у першому ряду в каплиці”.
У серпні 2011 року Кевін і Жаклін мали благословення сидіти в центрі колу й дивитися трансляцію освячення храму.
“Коли у 2007 році оголосили про будівництво храму, мої батьки були неактивні, і я думав, що ніколи не зможу бути з ними на освяченні,—каже Кевін.— Коли вони сиділи поруч зі мною, я дійсно відчував, що Небесний Батько відповів на мої молитви. Бути там разом з батьками—це одне з найбільших благословень у моєму житті”.
“Весь цей досвід з храмом зміцнив мене,—каже Жаклін.— Але ще більше я зміцнилася, бачачи, що храм змінює життя, бо він допоміг моїм батькам знову стати активними в Церкві. Зараз ми поставили мету—запечататися у храмі. Я знаю, що Небесний Батько хоче для нас найкращого”.
Фотографії © IRI