Сподіваюся, що хтось її полюбить
Бріттні Пайн, шт. Юта, США
Коли моєму синові було три роки, а дочці чотири, вони ходили до місцевого дитячого садочка. Тієї зими ті з нас, хто керував садочком, вирішили здійснити Різдвяний проект—попросити кожну дитину подарувати якусь іграшку бідній сім’ї.
За кілька тижнів до Різдва ми провели багато уроків про вдячність і про те, що коли ми ділимося з іншими, то отримуємо радість. Я сказала своїм дітям, що час подумати про те, які іграшки вони віддадуть. Я хотіла, щоб вони самі вибрали, що подарувати. Фінансові можливості нашої сім’ї були обмежені, і мені було цікаво, якими зі своїх небагатьох іграшок вони захочуть поділитися.
Якось у суботу вранці я сказала дітям, що настав час вибрати подарунки. Я допомогла Хантеру загорнути вантажівку, яку він обрав, а потім пішла подивитися, як ідуть справи у Мікелле. Мені на очі навернулися сльози від сцени, яку я побачила з дверей її кімнати.
Мікелле тримала свою улюблену ляльку Меллу, одягнуту в найкращий ляльковий одяг, і наспівувала їй. Потім вона поклала маленьку ковдру на дно подарункового пакету, усміхнулася ляльці, обняла і поцілувала її та з любов’ю поклала в пакет. Побачивши мене, вона сказала: “Мамо, Мелла готова. Сподіваюся, що хтось полюбить її”.
Знаючи, як моя дочка дорожила цією лялькою, мене вразило те, що вона її віддавала. Я була готова сказати Мікеллі, що їй не потрібно віддавати свою улюблену ляльку, але зупинилася.
“Вона розуміє, що означає давати,—подумала я.— Вона віддає найкраще”.
Раптом я зрозуміла, що одна частина мене була готова віддавати й ділитися, але так, щоб це не вимагало надто великої особистої жертви. Моє милосердя мало межі, і я знала, що маю над цим працювати.
Я подумала про те, як Небесний Батько віддав Свого єдиного досконалого Сина і дозволив, щоб Він страждав і помер за мене. Я уявила, як люблячий Небесний Батько цілує Свого Улюбленого Сина, посилаючи Його на землю немовлям, сподіваючись, що ми його будемо любити і йти за Ним.
Сам Спаситель нічого не приберіг для Себе і віддав усе, що мав віддати.
Мені було цікаво, чи не передумає Мікелле до настання Різдвяної програми, коли іграшки треба буде подарувати. Але цього не сталося. Я думала, може вона пізніше пожалкує про свій вибір і буде сумувати, але і цього не сталося.
Спостерігаючи за прикладом дочки, яка наслідувала Спасителя, я вирішала, що скільки б я не мала—багато чи мало, я завжди з радістю віддаватиму найкраще, коли випаде нагода поділитися.