Ви співали від усього серця
Дафні Аналія Ромеро де Тау, Місьйонес, Аргентина
У грудні 2000 року хор нашого колу готувався, щоб приймати у себе хоровий фестиваль. Кілька добре відомих хорів міста Посадас, Аргентина, підтвердили, що візьмуть участь, і прийде багато публіки. Ми сподівалися, що за допомогою співу зможемо поділитися своїм свідченням про народження Спасителя.
Будучи керівником хору, я трохи переживала. До моїх переживань додавалося те, що я була на восьмому місяці вагітності близнюками. Під час останньої репетиції за тиждень до концерту я відчувала біль і вела репетицію сидячи.
Коли репетиція закінчилася, я вже не могла стояти. Мій чоловік Карлос і мій батько дали мені благословення. Після цього Карлос відвіз мене до лікарні, де лікарі вирішили, що діти мали народитися того ж дня. Я боялася, але Карлос сказав, що мені слід довіряти Господу.
Невдовзі палату наповнив плач новонародженої дитини. Моє серце калатало від радості, коли я почула цей звук, але потім лікар підійшов і сказав: “Це плаче Кіра, але Абріль не вижила”.
Я не можу словами описати почуття, які охопили мене. Невдовзі мене перевезли до іншої палати, де на мене чекав мій чоловік. Ми обнялися і заплакали.
“Дафні, ми не знаємо, чому Господь забрав до себе Абріль,—сказав Карлос.— Але нам треба бути сильними і прийняти Його волю та йти вперед з вірою”.
Трохи пізніше Карлос вже тримав крихітне тільце Кіри і благословляв її на життя. Вона вижила, але через ускладнення залишалася в лікарні ще 10 днів.
Мене виписали наступного тижня. Через те, що мені часто потрібно було відвідувати лікарню, щоб бачити і годувати Кіру, я не думала про хор. Увечері перед фестивалем мій батько запитав, чи буду я диригувати. “Помолися про це, Дафні,—сказав він,—і я не сумніваюся, що яке б рішення ти не прийняла, воно буде правильним”.
Я подумала про Кіру, яка все ще була в лікарні. Я подумала про хористів, які так багато працювали, щоб підготуватися до концерту. Я подумала про Спасителя і Його народження, життя та жертву. Я зрозуміла, що маю робити.
Вияв любові, який відчула наша сім’я наступного вечора від хористів, глибоко зворушив нас, а дух гармонії, що панував між ними, викликав щире бажання зворушити серця присутніх.
Оскільки ми були приймаючою стороною, то хор нашого колу співав у кінці. Коли піаніно і скрипка заграли вступ гімну “Давно-давно те сталось Різдво”, по моїх щоках покотилися сльози. Потім, коли до інструментів додалися голоси, мене огорнуло відчуття, ніби я знаходжуся у прекрасному місці.
Коли ми закінчили, я обернулася і побачила, що майже у всіх присутніх на очах були сльози. Люди, які, можливо, ніколи не чули євангельське послання миру і любові, за допомогою нашої музики відчули красу і диво народження Сина Божого.
Після цього диригент одного з хорів сказав нам: “У нас була хороша техніка, але ви співали від усього серця”.
На Святвечір ми з чоловіком дякували Богові за те, що Він послав у наш дім Кіру, і за те, що Він послав Свого Сина на землю. Завдяки Спокуті Його Сина і нашого запечатування в храмі ми знаємо, що Абріль колись знову стане нашою.