Пророки святкують Різдво
Життя 16-х пророків останніх днів стало взірцем духу Різдва, нагадуючи нам про ту незрівнянну подію, яка відбулася в хліву у Віфлеємі понад 20 століть тому: народження Спасителя Ісуса Христа. Ми ніколи не помилимося, наслідуючи їхній приклад, особливо у Різдво.
Дари любові
Дарування любові й служіння тим, кому менше поталанило, стало особливою прикметою святкування пророками Різдва. У 1931 році, під час Великої депресії, Президент Гарольд Б. Лі служив президентом великого колу в Солт-Лейк-Сіті, шт Юта. Президент Лі вирішив, що дізнається про потреби членів свого колу і зробить усе можливе, щоб полегшити їхню ситуацію. Провівши опитування, він дізнався, що більше половини колу, майже 5000 чоловік, залежали від допомоги з боку інших, серед них—1000 дітей віком до 10 років. Він мобілізував членів Церкви на збирання іграшок і організував майстерні з лагодження, фарбування й чищення або виготовлення нових іграшок, щоб жодна дитина не залишилася без подарунка на Різдво. Він вирішив, що кожна сім’я в колі повинна мати обід на Різдво, і поклопотався про грошові внески, які дадуть змогу це здійснити1. Пізніше, вже як апостола, старійшину Лі попросили організувати церковну програму благополуччя на основі подібних принципів служіння, жертвування й роботи.
Ще хлопчиком Президент Томас С. Монсон святкував Різдво, коли його друг здивував його запитанням: “А як смакує індичка?” Він відповів, що вона смакує, як курка, але потім зрозумів, що його нещасний друг ніколи не їв ні курки, ні індички. Більше того, у домі його друга не було нічого, щоб приготувати Різдвяний обід. “Я почав думати, як допомогти,—розповідає Президент Монсон.— У мене не було ні індички, ні курки, ні грошей. Потім я згадав, що у мене є два домашні кролики. Я відразу ж узяв друга за руку й побіг до кролячої клітки, посадив кроликів у коробку й передав її другові зі словами: “Візьми цих двох кроликів. Вони смачні. Такі ж, як курка”. … З моїх очей покотилися сльози, коли я закривав двері порожньої кролячої клітки. Але я не був сумний. Тепле відчуття неймовірної радості наповнило моє серце. То було незабутнє Різдво”2.
Згуртуватися сім’єю
Один з найприємніших спогадів Президента Езри Тефта Бенсона про Різдво пов’язаний з 1923 роком, коли він повернувся додому у Святвечір на сімейну ферму в Уітні, шт. Айдахо, США, після двох з половиною років служіння на місії в Англії. Ця радісна зустріч з батьками і 10 братами й сестрами також доповнювалася захопленням і радісним збудженням Різдвяної пори. Щоб дати відчути себе особливим, батьки дозволили колишньому місіонерові не лягати спати разом з усіма дітьми, а допомогти їм у приготуваннях до Різдва. Працюючи разом з батьками, він тихенько ділився враженнями про своє місіонерське служіння. Він не міг стримати сліз під час того “особливого вечора” у домі свого дитинства3.
Життя пророків спонукає нас згуртовувати свої сім’ї під час Різдва. Президент Джозеф Ф. Сміт пригадував одне Різдво, коли він, молодий батько, не мав грошей—навіть пенса—щоб купити подарунки для своїх дітей. Якраз перед Різдвом він вийшов з дому і йшов вулицею, дивлячись на всі чудові товари у вітринах магазинів і розуміючи, що він не може купити жодного з них. На межі розпачу він знайшов якийсь закуток, де “розплакався, як дитина”, щоб полегшити смуток у серці. Однак, витерши сльози, він пішов додому і весь день грався з дітьми, “відчуваючи вдячність за них і радіючи лише ними”4. Попри свою неспроможність зробити для своїх дітей Різдво матеріальним, він зміг дати їм найбільші дари, які тільки може дати кожний батько—свою любов і час.
Пророк Джозеф Сміт провів Різдво 1838 року у в’язниці Ліберті, шт. Міссурі. Його разом з кількома соратниками утримували у маленькій підвальній камері, де було холодно, брудно і димно від багаття, яке вони змушені були розпалювати. Стеля була настільки низькою, що вони не могли випрямитися на повний зріст. Але був яскравий момент і о тій Різдвяній порі. Дружина пророка, Емма, змогла кілька днів відвідувати Джозефа напередодні Різдва. Більше того, вона привезла з собою їхнього сина, Джозефа Сміта ІІІ. Відчуваючи любов своєї сім’ї, Джозеф зі своєї камери писав слова підбадьорення, звернені до святих: “Ми радіємо через свої нещастя, бо ми знаємо, що Бог з нами”5.
У 1937 році Президент Джозеф Філдінг Сміт намагався навчитися жити без своєї улюбленої дружини Етель, яка недавно померла. Етель попросила, щоб Джессі Еванс, незаміжня жінка з гарним голосом, співала на її похованні. Завдяки тій зустрічі Джессі Еванс і Джозеф Філдінг Сміт краще познайомилися, і їхня взаємна симпатія переросла в кохання. Невдовзі після Різдва вона прийняла його пропозицію вийти заміж. Розмірковуючи про подарунки, які він отримав на Різдво 1937 року, Президент Сміт писав: “Я отримав [Джессі] як Різдвяний подарунок, за що дуже вдячний”6. Вони одружилися у квітні наступного року.
Одна зі щорічних сімейних традицій Президента Девіда Мак-Кея полягала в тому, що разом з онуками він катався на санях, запряжених гарними кіньми з дзвіночками. Катання було однією з їхніх улюблених традицій. Президент Мак-Кей продовжував її дотримуватися до 1980-х років. Щоб не замерзнути, Президент Мак-Кей одягав свою довгу шубу з борсука і великі рукавиці. Менші онуки їхали в санях, а старші “неслися позаду на своїх санчатах”, прив’язавши їх до великих саней. Ці незабутні святкування Різдва іноді закінчувалися співом колядок та гімну “В сім’ї любов”7 під акомпанемент пiaніно.
Свідчення про Ісуса Христа
Мабуть найбільш важливішим з життя пророків у Різдвяну пору є те, що вони навчають нас зміцнювати своє свідчення про Ісуса Христа, коли, святкуючи, ми зосереджуємося на Ньому. У 1876 році будівництво храму в Сент-Джорджі наближалося до кінця. Церемонія освячення підвального приміщення, головної кімнати і кімнат для запечатування була призначена на 1 січня 1877 року8. Оскільки освячення мало відбуватися лише через 7 днів після Різдва, багато людей в Сент-Джорджі з усіх сил працювали, щоб допомогти завершити будівництво вчасно.
Президент Уілфорд Вудрафф, який служив першим президентом храму, записав у своєму щоденнику, що у Різдво чоловіки працювали з циркулярними пилками, а 40 жінок увесь день працювали у храмі, шиючи килими. Вони постелили килим і підняли завіси9.
Хоча щось не було закінчено вчасно, їхнє підношення Господу на Різдво того року біло гідним докладених зусиль. Ця робота і стала для них святкуванням Різдва. У присутності 2000 чоловік 1 січня Президент Вудрафф виголосив молитву освячення для певних частин храму—більше, ніж через 30 років після того, як святі були змушені залишити храм у Наву.
Під час Другої світової війни у багатьох містах Сполучених Штатів не вмикали нічне освітлення, щоб заощаджувати пальне. У Солт-Лейк-Сіті на Солт-Лейкському храмі не вмикали зовнішнього освітлення. Чотири роки храм стояв темний у темному місті. Коли у Європі оголосили про закінчення війни, Президент Гебер Дж. Грант наказав, щоб зовнішнє освітлення на храмі знову ввімкнули.
На Різдво 1945 року Президент Джордж Альберт Сміт розробив надихаючу, сповнену глибинного змісту поштову листівку. На передньому плані була фотографія трьох східних шпилів Солт-Лейкського храму, красиво освітлених на темно-синьому тлі, з фігурою ангела Моронія над ними. Внизу був підпис “Різдво—1945 рік” і слова “Світло знову сяє”10. Ніщо не могло краще відображати радість, яка відчувалася після довгих років смерті й руйнувань.
Але ця прекрасна Різдвяна листівка була також способом, у який Президент Сміт склав своє свідчення про Ісуса Христа і Відновлену євангелію. Так само як закінчення війни принесло мир і світло в темні місця, Відновлення євангелії після століть Відступництва “знову запалило” яскраве світло істини для всіх людей світу.
Приклади любові, служіння, віри і жертвування, якими були сповнені життя пророків останніх днів, свідчать про справжню радість у Різдвяну пору, яку ми відчуваємо, якщо живемо так, як жив Христос. Як сказав Президент Говард В. Хантер: “Справжнє Різдво святкує той, хто прийняв Христа у своє життя як рушійну, динамічну, живильну силу. Справжній дух Різдва полягає в житті й місії Господаря”11.
Фотоілюстрації Уелдена С. Андерсена