Послання Першого Президентства
По-новому відчути дух Різдва
Багато років тому, коли я був молодим старійшиною, разом з іншими мене запросили до лікарні в Солт-Лейк-Сіті, щоб надати благословення хворим дітям. Коли ми увійшли, то помітили Різдвяну ялинку, що сяяла яскравими привітними вогниками, а під її розлогими гілками лежали акуратно загорнуті подарунки. Потім ми пішли коридорами до маленьких хлопчиків і дівчаток. У декого з них на руці або на нозі був гіпс, інші мали захворювання, які важче піддавалися лікуванню, але всі діти вітали нас усмішкою.
Один важко хворий маленький хлопчик звернувся до мене: “Як вас звати?”
Я сказав йому своє ім’я, і він запитав: “Ви дасте мені благословення?”
Я надав благословення і коли ми вже збиралися йти, хлопчик промовив: “Щиро дякую”.
Ми зробили кілька кроків, і він знову погукав: “О, брате Монсон, щасливого Різдва!” А потім на його обличчі з’явилася широка усмішка.
Той хлопчик відчував дух Різдва. Я сподіваюся, що кожен з нас матиме у серці та в житті Дух Різдва і не лише в цю особливу пору, але й упродовж року.
Коли ми відчуваємо дух Різдва, то пам’ятаємо Його, чиє народження святкується о цій порі року: “Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь” (Лука 2:11).
У наш час дарування подарунків відіграє важливу роль у святкуванні Різдва. Я думаю, що було б корисно запитати себе: “А які подарунки о цій чудовій порі року Господь очікує від мене для Нього або для інших?”
Можу припустити, що наш Небесний Батько хотів би, аби кожен з нас запропонував Йому і Його Синові дар послуху. Я також відчуваю, що Він би попросив нас вділити частину себе, щоб ми не були егоїстичними, чи жадібними, чи сварливими, про що говорить Його дорогий Син у Книзі Мормона:
“Бо істинно, істинно Я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який… підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим.
Ось, це не Моє вчення—підбурювати серця людей на злість один проти одного; але Моє вчення у тому, щоб з цим було покінчено” (3 Нефій 11:29–30).
У цьому чудесному розподілі повноти часів наші можливості любити і вділяти є насправді безмежними, але в той же час дуже скороминущими. Сьогодні є серця, щоб їх втішати, добрі слова, щоб їх промовляти, діла, щоб їх вершити, і душі, щоб їх спасати.
Один автор, який мав особливе відчуття духу Різдва, написав:
Я—Дух Різдва.
Я приходжу в бідний дім, і на блідих личках дітей від подиву широко відкриваються очі.
Від моєї присутності рука скнари розтискається, і в його душі з’являється промінь світла.
Я допомагаю літнім згадати молодість, і вони починаються сміятися, як колись давно.
Я зберігаю романтику дитинства і посилаю чарівні сни.
Я викликаю бажання у небайдужих піднятися темними сходами з наповненими кошиками, щоб здивувати інших добротою світу.
Я допомагаю гульвісам на мить зупинитися у нестямному марнотратстві й виявити краплинку любові тим, хто так на неї чекає, викликавши цим сльози радості—сльози, що зітруть з обличчя глибокі зморшки суму.
Я входжу у темні в’язничні камери, нагадуючи наляканим чоловікам, що могло б бути, і спрямовуючи їх до світлих днів, що чекають попереду.
Я тихенько приходжу у тиху білу лікарняну палату, і вуста, яким не вистачає сил промовляти, лише тремтять, виявляючи мовчазну промовисту вдячність.
Є тисяча способів, щоб допомогти стомленому світові поглянути в обличчя Богові й на коротку мить забути все те, що є незначним і жалюгідним.
Я—дух Різдва1.
Тож давайте ж по-новому відчуємо дух Різдва—який є духом Христа.