До нових зустрічей
Чи Він мене бачить?
Автор живе в штаті Юта, США.
Деніель прибіг у двір і запитав мене: “Якщо я погляну в небо і усміхнуся, чи Бог відповість мені усмішкою?”
Це був ранок перед тим, як мій син Деніель вперше мав іти до дитячого садка і йому було трохи тривожно залишати дім. Я хотіла переконатися, що він відчуває себе підготовленим до викликів “реального світу”. Я сказала Деніелю, що буду за ним дуже сумувати, поки його не буде. Я запевнила його, що хоча мене й не буде в садочку, йому ніколи не треба боятися чи відчувати себе самотнім, бо Небесний Батько буде за ним наглядати. Я нагадала синові, що він може в будь-який час і будь-де молитися і що Бог завжди його почує.
Поки я говорила, Деніель, якому ледь виповнилося п’ять років, дуже уважно слухав. Трохи подумавши, він сказав: “А чи бачить він мене, коли я у своєму домі?”
“Так”,—запевнила я його.
“А чи бачить Він мене, коли я на вулиці?”—запитав він.
“Так, Він завжди тебе бачить”,—відповіла я.
З радістю в очах Деніель відразу ж побіг на подвір’я. Я відразу пішла за ним. Деніель подивився вгору на безхмарне блакитне небо і запитав: “Якщо я погляну в небо і усміхнуся, чи побачить Він мене і усміхнеться у відповідь?”
Клубок підкотив мені до горла і в серці защеміло, тож, не спроможна вимовити й слова, я кивнула “Так!”
Все ще дивлячись в небеса, цього разу примружуючись і напружуючи зір, з цілковитою вірою Деніель замислено запитав: “А чи можу я Його бачити?”
“Ти, мабуть не зможеш Його побачити,—відповіла я,—але ти знатимеш, що Він тут, бо відчуватимеш Його усмішку своїм серцем”.
Деніель стояв і усміхався, дивлячись у небеса. Зі спокійного виразу на його ангельському обличчі я знала, що він відчуває ту божественну усмішку глибоко в своїй душі.
З вуст малюків ми дізнаємося багато всього про чисту віру—ту віру, яку, як ми сподіваємося, вони збережуть назавжди. Неминуче вони побачать, що хоча життя й хороше, іноді воно буває важким. Ми молимося, щоб їхня віра підтримувала їх.
Коли в житті настають важкі часи, я згадую приклад Деніеля і з усією вірою дитини, яку може мати доросла людина, я також дивлюся в небеса і запитую: “Чи Він мене бачить?” Тоді, подібно до Даніеля, я спокійно думаю: “А чи можу я Його бачити?” Коли я розмірковую над величезною кількістю Його лагідних милостей у своєму житті, то відчуваю підтвердження Святого Духа, що я дійсно відчувала любов Небесного Батька. З оновленою вірою, з натхненням, яке дає надія, я відчуваю запевнення Духа, що завжди можу її відчувати.
Фотоілюстрація Уелдена С. Андерсена; фон Крейга Дімонда