Піонери в кожній країні
Шлях Мексики: від труднощів до сили
Святі останніх днів у Мексиці розбудовують свій спадок віри, аби забезпечити своїй країні прекрасне майбутнє.
6 листопада 1945 року відповіддю на молитви став приїзд першої групи мексиканських святих останніх днів до храму в Месі, шт. Аризона, для отримання храмових обрядів їхньою рідною мовою. Хосе Гарсія, у той час президент філії Монтеррей, сказав: “Ми приїхали для виконання великої роботи для себе і для своїх батьків. … Можливо, декому з нас довелося жертвувати, але ці жертви не марні. Ми радо пішли на них”1.
Президент Гарсія й ті, хто приїхав до храму, йшли слідами перших мексиканських піонерів-святих останніх днів, які також жертвували заради відновленої євангелії.
Закладання фундаменту
Земля гір, пустель, джунглів та надзвичайного узбережжя—стародавня Мексика—була батьківщиною народів, які будували чудові храми і міста. Упродовж століть мексиканці будували міцний фундамент віри і молитви, що допоміг їм вистояти у важкі часи.
Коли святі встановлювали Церкву в Юті, мексиканський народ працював над тим, щоб змінити своє суспільство. Серед іншого створювалася нова конституція, яка відділила церкву від держави. Євангельське послання прийшло до Мексики в 1876 році разом з першими місіонерами, які принесли вибрані уривки з Книги Мормона. Їх було надіслано видатним мексиканським лідерам. Невдовзі почалися хрищення.
Під час особливої конференції Церкви, що відбулася 6 квітня 1881 року, президент філії Сільвіано Артеага, кілька місцевих провідників і апостол Моузес Тетчер (1842–1909) зійшли на схил вулкану Попокатепетль. Після цього старійшина Тетчер освятив землю для проповідування євангелії.
Під час тієї конференції президент Артеага молився, і старійшина Тетчер переказував: “По його зморшкуватих щоках котилися сльози, бо настав час визволення його раси і народу. … Я ніколи не чув, щоб людина молилася більш щиро, і хоча він молився мовою, якої я не розумів, однак мені здавалося, що завдяки Духу я зрозумів усе, про що він благав”2.
У той самий час в тій місцевості було засновано кілька мексиканських філій. Десідерія Яньєс, літня вдова у штаті Ідальго, у сні бачила буклет Парлі П. Пратта під назвою A Voice of Warning (Голос застереження). Вона послала свого сина до Мехіко, щоб він придбав цей буклет, який щойно було перекладено іспанською мовою. Вона приєдналася до Церкви у 1880 році, ставши першою жінкою, яка стала членом Церкви в Мексиці3.
З того часу і надалі багато членів Церкви у Мексиці залишалися вірними упродовж десятиліть революцій, переслідувань, бідності й ізоляції4.
Приклади вірних піонерів
Один з прикладів такої вірності можна знайти у філії Сан-Педро Мартір, яку було організовано в 1907 році. Перші члени Церкви збиралися в південній частині Мехіко у глинобитній будівлі, збудованій новоохрищеним Агустіном Аро, якого покликали головувати над філією. Упродовж важких років Мексиканської революції, під час якої загинуло щонайменше мільйон мексиканців, багато святих шукали прихисток у Сан-Педро, оскільки у їхніх штатах точилися бої. Сестри Товариства допомоги у Сан-Педро надавали цим біженцям співчутливе служіння5.
Благословенням для членів Церкви були такі віддані провідники, як Рей Л. Пратт. У 1907 році його покликали президентом Мексиканської місії, і він служив у цьому покликанні до своєї смерті в 1931 році. Він любив історію, культуру і народ Мексики та здобув любов і довіру людей, спільно працюючи над зміцненням засад Церкви у тій країні. Зусилля президента Пратта виховати місцевих провідників Церкви у Мексиці набули особливої ваги, коли у 1926 році мексиканський уряд почав проводити закон, що забороняв немексиканцям головувати над церковними підрозділами у Мексиці6. У той самий час група членів Церкви утворила так званий Третій конвент і почала покликати місцевих провідників та будувати будинки зборів.
Розбудова фундаменту
Ервелл Л. Пірс був покликаний президентом Мексиканської місії в 1942 році. Спираючись на свій досвід, здобутий у Чіуауа, де він жив у дитинстві, а також під час місіонерського служіння у Мексиці, президент Пірс випромінював любов і розуміння, коли навчав, зміцнював і допомагав згуртовувати членів Церкви. Він також співпрацював з членами Третього конвенту, допомагаючи їм у вирішенні їхніх питань.
Однією з цілей президента Пірса було допомагати членам Церкви дістатися до храму7. У 1943 році було здійснено зусилля, щоб зробити храмові благословення доступними більшій кількості членів Церкви. Після зустрічі з місцевими провідниками Церкви в Аризоні, США, старійшина Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972), у той час член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Я не бачу жодних причин, з яких англійська мова має бути єдиною на храмових сесіях”8. Старійшину Ентоні Р. Івінса, сімдесятника, і Едуардо Бальдераса, який працював у Церковному перекладацькому відділі, попросили перекласти храмові обряди іспанською мовою. Цей переклад став першим кроком до побудови храмів у інших країнах9.
Після того, як храмова церемонія стала доступна іспанською мовою в храмі Меса, шт. Аризона, і після візиту до Мексики у 1946 році Президента Церкви Джорджа Альберта Сміта (1870–1951), щоб допомогти згуртувати мексиканських святих10, Церква почала зростати такими темпами, яких попередні покоління навіть не уявляли. По всій країні було створено нові місії та коли, а фінансовані Церквою школи заохочували до отримання освіти.
У 1964 році Церква освятила El Centro Escolar Benemérito de las Américas, школу, яка служила для задоволення потреб членів Церкви в освіті, спілкуванні, духовності та провідництві, поки у 2013 році не стала центром підготовки місіонерів11. Сестра Лорена Гомес-Альварес, яка закінчила цю школу, каже: “Benemérito допомогла мені відкрити і розвинути свої таланти й здобути досвід та знання євангелії, що благословили моє життя. Тепер вона допомагатиме місіонерам поширювати євангелію і надалі благословляти життя людей, але у інший спосіб”12.
Ера зростання
Конференція, що проходила в Мехіко в 1972 році, стала ще одним поворотним моментом у зростанні Церкви. Члени Церкви долали велику відстань, щоб почути президента Гарольда Б. Лі (1899–1973), його радників, кількох апостолів та інших провідників. Завдяки участі у конференції хору Скинії, ця подія стала ще духовнішою. Учасники конференції вигукували: “Це більше, ніж ми могли уявити—конференція у нашій рідній країні”13.
1970-ті роки стали надзвичайним часом зростання у Мексиці. У 1970 році в країні було приблизно 70 тис. членів Церкви. На кінець десятиліття їх налічувалося майже 250 тис. Через три роки після конференції старійшина Говард В. Хантер (1907–1995) поділив три існуючі коли, щоб створити 15 колів упродовж однієї суботи і неділі, покликаючи багатьох молодих мексиканських членів Церкви служити провідниками14.
Місіонерська робота також посилилася у той час. Мексиканську місію, яку офіційно було відкрито в 1879 році, вперше було поділено в 1956 році. Зараз у Мексиці 34 місії15. Брат Хорхе Самора, який служив місіонером у Північній місії в Мехіко в 1980-х роках бачив те зростання. Він пригадує один район, де служив під час місії, у якому членам Церкви треба було біля години добиратися до Церкви; зараз там є кіл. Брат Самора каже: “Мені дивовижно дивитися на те, як працює Господь, розбудовуючи Церкву, якою б не була країна або культура”.
Храми покривають землю
Мексиканські члени Церкви люблять спасительні храмові обряди і охоче жертвують часом і фінансами, щоб поклонятися у храмах. Лише трохи більше, ніж через 100 років після освячення старійшиною Тетчером землі для проповідування євангелії, у Мехіко було збудовано храм. Дні відкритих дверей, які відбулися в 1983 році, допомогли вивести Церкву з мороку в Мексиці, коли тисячі людей відвідали храм і попросили надати більше інформації. Упродовж 30 років було освячено ще 11 храмів по всій країні, і ще один храм знаходиться на стадії будівництва.
Ісабель Ледесма виросла в Тампіко і пригадує, як її батьки запечатувалися в храмі в Месі, шт. Аризона. “До Аризони треба було добиратися два дні, й подорож була дуже дорогою,—каже вона.— Коли освятили храм у Мехіко, відстань скоротилася до 12 годин поїздки автомобілем. А тепер, коли ми маємо храм у Тампіко, ми можемо ходити до нього часто”.
Лімгій Онтиверос, який служив президентом Мексиканського храму Оаксака з 2007 по 2010 рік, каже: “Ті, хто має глибоке, непохитне свідчення про євангелію, знаходять спосіб прийти, навіть незважаючи на велику відстань чи фінансові труднощі. Для них храм є маяком спокою”.
Сестра Ледесма додає: “Нам треба відчувати Дух у наших містах, а наявність храму цьому сприяє. Коли у нас є проблеми, коли нам сумно, храм поруч і ми там знаходимо спокій”.
Долати випробування
Мексиканські святі мають такі ж випробування і спокуси, як і всі люди, але вони знають, що вони та інші святі є дітьми люблячого Батька. Економічний та соціальний статуси не є визначальними факторами у їхньому ставленні одне до одного.
Сім’я Мендес живе у маленькому гірському містечку поблизу міста Оаксака у південній частині Мексики. Вони кажуть: “Брак часу, фінансів і довга відстань створюють проблеми, але бажання робити те, що хоче від нас Спаситель, спонукає долати будь-які перепони”.
15-річний Гонсало Мендес каже: “Коли ви живете у місці, де є небезпека, спокуси можуть бути серйозними, але з допомогою молитви ми не піддаємося принадам світу і стаємо свідченням кращого способу життя”.
Дивитися у майбутнє
Євангелія прийшла у Мексику давно, але все ще є регіони, де Церква лише розвивається. 15-річний Хайме Крус та його сім’я—єдині члени Церкви у своєму містечку в горах над Оаксакою. Разом зі своїм другом Гонсало вони беруть участь у семінарії домашнього навчання упродовж тижня. Кожної суботи вони їдуть автобусом дві години до найближчої каплиці, щоб разом з іншою молоддю зі свого приходу прийти на урок семінарії. Хайме розповідає своїм однокласникам, про що дізнався на семінарії, та відповідає на їхні запитання. Алекс, молодший брат Хайме, має чин диякона і є ватажком серед своїх друзів. Алекс розповідає, що коли чемно просить друзів не вживати грубих слів або не носити непристойний одяг, вони дослухаються до того, що він каже. Як Хайме, так і Алекс знають, що бути носієм священства—це честь і відповідальність. “Я знаю, що священство дано юнакам, щоб прославляти ім’я Бога, служачи іншим і проповідуючи євангелію”,—каже Хайме.
Під час нещодавнього відвідування Мексики старійшина Ніл. Л. Андерсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зустрічався з молоддю трьох колів у місті Канкун. Він так сказав про час, проведений з молоддю: “Ми бачили світло у їхніх очах і надію на їхніх обличчях та мрії, які у них є. Я постійно думав про те, яке прекрасне майбутнє чекає на Мексику”16.
Зростання Церкви в Мексиці
1901: 3000
1945: 5099
1954: 9210
1965: 44473
1975: 141768
1985: 304915
1995: 727410
2005: 1043718
2013: 1331946*
*На червень 2013 р.
Президент Джордж Альберт Сміт відвідав Мексику і допоміг у згуртуванні членів Церкви, звернувшись до Третього конвенту.
Перші члени Церкви часто йшли на великі жертви заради євангелії.
Мексиканські члени Церкви беруть участь у громадських проектах. Ці члени Церкви допомагали садити дерева у 2007 році.
Студентам семінарії в Оаксаці подобається бути разом.
Фотоілюстрація Ісраела Гутьєрреса; вставки, починаючи з верхньої: фотоілюстрація Крейга Дімонда; фотографія © Getty Images; фотографію люб’язно надано Церковною історичною бібліотекою; фотографія Саллі Джонсон Одекірк; фотоілюстрація Уелдена С. Андерсона
Фотографії люб’язно надані Церковною історичною бібліотекою за винятком зазначених; Криті вози, художник Гаррі Л. Кепп; фотографія пам’ятника Беніто Хуаресу, зроблена Саллі Джонсон Одекірк
Фотографії люб’язно надані Церковною історичною бібліотекою, окрім зазначених; фотографія проекту служіння зроблена Хосе Морасом Сандовалом, копіювання заборонено; фотографія храму зроблена Тамілісою Вуд; фотографія вази iStockphoto/Thinkstock
Зліва: фотоілюстрації Уелдена С. Андерсена, Крейга Дімонда і Ісраеля Гутьєрреса; хронологія подій: фотографію надано з люб’язного дозволу Церковної історичної бібліотеки; фотографії © IRI; вгорі: графіка iStockphoto/Thinkstock; внизу: фотографія зроблена ДАФНІ ХУНКО МЕНДЕС