Заради зміцнення молоді
Я дійсно завжди пам’ятаю Його
Те, як ми зберігаємо Суботній день у святості, є зовнішнім виявом нашого завіту завжди пам’ятати Ісуса Христа.
Ілюстрація Бена Соуворда
Пригадую, як зі мною, 11-річним хлопчиком, єпископ благоговійно увійшов до каплиці в новій будівлі нашого приходу, де ми сіли навпроти причасного столу. Він сказав: “Знаєш, Ларрі, невдовзі тебе висвятять у чин диякона в Аароновому священстві. Чи усвідомлюєш ти, яким особливим благословенням і обов’язком це буде?” Він сказав мені, що у мене буде священний обов’язок діяти так, як діяв Спаситель, розносячи священні символи причастя присутнім на зборах. Я був приголомшений величчю покликання у священстві, яке я мав отримати.
Мій єпископ попросив, щоб я завчив напам’ять дві причасні молитви і подумав, як вони пов’язані з моїм життям. Він сказав, що я повинен намагатися робити те, що причасні молитви просять робити кожного, якщо хочу діяти від імені Спасителя, розносячи причастя іншим. Після того, як я повернувся додому, батько допоміг мені знайти причасні молитви як в Ученні і Завітах (20:76–79), так і в Книзі Мормона (Moроній 4; 5). Я уперше в своєму житті прочитав їх уважно. Я уважно слухав, коли їх промовляли в церкві. Я розмірковував над словами, коли розносили хліб, але повне значення причасного завіту стало очевидним, коли я почув ці слова під час благословення води: “що вони завжди пам’ятають Його”. Я запитував себе: “Чи завжди я Його пам’ятаю? Що означає завжди? Як я можу пам’ятати Його завжди?” Кожного разу, коли я чую ті священні причасні молитви, я відчуваю спонукання міркувати над тими ж запитаннями.
Те, як ми зберігаємо Суботній день у святості, є зовнішнім виявом нашого завіту з Небесним Батьком завжди пам’ятати Ісуса Христа. Суботній день має стати основою, яка допоможе нам пам’ятати Його протягом інших шести днів тижня.
Неділя—це день, щоб уповільнитися, зробити паузу і згадати. Ми відвідуємо церковні збори; розмірковуємо про свої благословення, сильні сторони та недоліки; шукаємо прощення, приймаємо причастя і розмірковуємо над Спасителевою жертвою, принесеною заради всіх нас. Ми намагаємося не відволікатися на те, що заважатиме нам поклонятися Йому, бо “в цей день,—як сказав Господь,—не роби нічого іншого” (УЗ 59:13). Будь-який захід, в якому ми беремо участь у день Суботній, має проходити в дусі згадування Христа. Якщо будь-що з того, що ми робимо в будь-якій половині Суботнього дня заважає нам згадувати Спасителя і служити в Суботній день у такий спосіб, у який би служив Він, тоді, ймовірно, нам слід по-іншому поглянути на те, що ми робимо. Пам’ятайте, що Суботній день призначений не лише для того, щоб “відпочивати від своїх трудів”, але і “виявляти свою відданість Всевишньому” (УЗ 59:10).
Ми повинні планувати своє життя таким чином, щоб не було виправдань того, чому ми віддаляємося від святості о будь-якій порі в Господній день. Це день, коли ми займаємося Його справами, день, коли все наше життя може бути благословлено і оновлено завдяки священному досвіду—особистому і разом із сім’єю. Це день для збагачення нашого духа.
Вділіть сьогодні певний час, щоб скласти продуманий план того, що ви будете робити, аби дійсно перетворити Суботній день на святий день у своєму житті. Тоді дійте згідно вашого плану.
Пам’ятайте про чудове обіцяння Господа тим, хто належним чином шанує Суботу: “І якщо ви робитимете це з дякуванням, з життєрадісними серцями й обличчями, … повнота землі є вашою” (УЗ 59:15–16). Чи можемо ми дозволити собі знехтувати цими благословеннями у своєму житті і в житті членів нашої сім’ї?
Я вірю у вшанування Суботнього дня. Я сміливо, але смиренно свідчу, що дотримання Суботнього дня—це заповідь від нашого Бога, Який живе і любить кожного з нас. Я свідчу, що якщо ми будемо виконувати божественний наказ Господа зберігати Суботній день у святості й жити за ним, Він, у Свою чергу, благословить нас, спрямує і надихне на вирішення питань, що постають перед нами.