Хтось мене чує?
Лукас молився багато разів, але чи мав він свідчення про молитву?
“Я кожний день стаю на коліна помолитися. Я розмовляю з Небесним Батьком. Він чує мене й відповідає, якщо я молюся з вірою” (“I Pray in Faith”, Children’s Songbook, 14).
Я хвилювався. Моя вчителька з Початкового товариства дала мені завдання підготуватися й наступного тижня виступити під час спільних заходів. “Ти можеш поділитися своїм свідченням про молитву”,—сказала вона. А ми тільки що говорили про молитву у нас на уроці.
Я молився багато разів. Я завжди самостійно молився, і часто молився під час сімейної молитви. Я також багато разів молився, щоб благословити їжу, і ще я молився до цього у Початковому товаристві. Але тепер я не був упевнений, що маю свідчення про молитву або розумію, як молитва могла б допомогти мені. “А чи справді хтось чує мене, коли я молюсь?”— міркував я.
Я пішов у кухню, де мама готувала вечерю.
“Мамо,—сказав я,—як я можу свідчити про молитву, якщо я не впевнений, що маю свідчення про неї”?
Мама обняла мене. “А чому б тобі завтра не провести урок про молитву на домашньому сімейному вечорі, і ми поговоримо про неї разом”,—сказала вона.
Моя мама допомогла мені знайти історії і виступи з конференції про молитву. Потім я почав готуватися до домашнього сімейного вечора й виступу в Початковому товаристві.
Коли я проводив урок в понеділок, мама з татом розказали мені, як молитва допомагала їм. Наступної неділі я виступив також у Початковому товаристві, але не відчував великої різниці. Я все ще задумувався, чи маю я свідчення про молитву. Я щиро молився про свої сумніви, але відповідь відразу не приходила.
Одного дня мій тато повернувся додому після безуспішного пошуку роботи. Він був дуже засмучений. У нього не було роботи вже багато тижнів. Я, як завжди, підбіг до нього й обняв.
“Не сумуй, татку”,—сказав я. І тут я відчув щось у своєму серці. “Нам треба помолитися”,—сказав я.
“Прямо зараз?”— запитав мій тато.
“Так, прямо зараз,—сказав я.—Я вірю, що Небесний Батько почує нас”.
Ми разом стали на коліна і помолилися, просячи Небесного Батька втішити нас.
Після молитви ми почитали Писання, як ми робили кожного вечора, а потім сіли разом і поговорили. Я помітив, що потроху наш сум почав змінюватися радістю, яку ми завжди мали у своєму домі. Я відчув різницю: наче ми були в безпеці й захищені, і я знав, що все буде добре. То було чудове почуття.
Мама теж це помітила. “Ти відчуваєш це, Лукасе?—запитала вона тихенько.—Святий Дух втішає нас, допомагаючи знати, що ми не самі”.
“Так, я це відчуваю”,—сказав я. Я знав, що Небесний Батько почув нашу молитву.
То був вечір, який я ніколи не забуду. Тепер я маю своє свідчення про силу молитви.
Як мені слід молитися?
Коли ми молимося, ми говоримо з Небесним Батьком, тому починаємо словами: “Наш Небесний Батьку!” Ми дякуємо Йому за наші благословення. Потім ми просимо Його про те, що нам потрібно. Ми завжди закінчуємо молитву словами: “В ім’я Ісуса Христа, амінь”.
Ми можемо молитися у будь-який час, будь-де і про будь-що. Щоб помолитися, нам не обов’язково ставати на коліна або бути у церкві. Ми можемо молитися про щось незначне або щось значне.
Ми можемо молитися вголос чи подумки, на самоті або з іншими людьми.
Ми вживаємо особливі слова, щоб показати свою повагу до Небесного Батька.
Ми завжди проказуємо молитву з благоговінням, виявляючи повагу до Небесного Батька.