Тепер я знаю, що Бог є
Карла Софія Ґавідіа, Онтаріо, Канада
Кілька років тому я служила храмовим працівником в Сантьягському храмі, Чилі. Під час однієї вечірньої зміни мені стало важко дихати, тож я неохоче попросила дозволу піти додому раніше.
Підходячи до станції метро, я молилася, щоб потрібний мені потяг вже був на станції, аби я швидко могла дістатися додому. Я подумала, що отримала відповідь на свою молитву, коли побачила, що потяг зупинився біля платформи. Але наблизившись, я побачила, що службовий персонал потягу квапливо допомагав пасажиру, у якого, можливо, стався серцевий напад. Раптово мені пригадалися слова мого улюбленого гімну: “Чи зробив я сьогодні добро комусь?”1 Я відразу ж відчула, що маю допомогти.
Я поспішила туди, куди персонал переніс молодого чоловіка, в очікуванні на машину швидкої допомоги, і вони дозволили мені залишитися з ними. Помолившись, щоб дізнатися, що робити, я попросила Небесного Батька зберегти життя молодому чоловікові. Я не хотіла залишити його самотнім і наляканим, тож, тримаючи його за руку, я намагалася допомогти йому зберігати спокій. Я запевнила його, що попереду на нього чекає довге життя, і що у Бога є наміри щодо нього. Я спитала номер телефону його сім’ї, подзвонила їм і повідомила, що їхнього сина невдовзі доставлять в лікарню і що він не один.
Коли приїхали медики, я теж пішла з ними до машини швидкої допомоги. Я відчувала, що маю залишатися з молодим чоловіком, поки не приїде його сім’я. На мій подив, медики дозволили мені поїхати з ними, отже я тримала молодого чоловіка за руку всю дорогу до лікарні.
Невдовзі після того, як ми приїхали, вони перевезли його до відділення екстренної медичної допомоги, а я вийшла з приміщення, щоб зустріти його сім’ю. Коли вони приїхали, його матір почала плакати, обхопила мене руками і висловила свою вдячність за те, що на землі ще є добрі люди.
Тиждень потому мені подзвонив той молодий чоловік. Він сказав мені, що, за словами лікарів, йому було вкрай важливо залишатися спокійним протягом всієї дороги до лікарні.
До того дня він не вірив у Бога. Мені не вистачило слів, коли він сказав: “Ви врятували моє життя і я завжди буду вдячний вам! Тепер я знаю, що Бог є”.
Коли того дня я пішла з храму раніше, Дух привів мене в потрібне місце, в потрібний час. Я відчуваю вдячність до нашого Небесного Батька за те, що Він направляв мене, і дав сміливість чинити так, як сказано в гімні, і не втратити таку можливість, навіть якщо єдине, що я могла робити,—це тримати за руку незнайомця.