Піонери в кожній країні
Зімбабве земля краси, народ віри
У Зімбабве швидкими темпами зростає громада святих останніх днів.
Краса Зімбабве
Водоспад Вікторія, що знаходиться на зімбабвійському кордоні і вважається одним із семи природних чудес світу, не є ні найширшим, ні найглибшим у світі, але багато людей вважають, що він найбільший за об’ємом води. Каскад води шириною більше, ніж півтора кілометра спадає з висоти понад сто метрів і розбивається об скелі внизу. Ревучий потік створює стільки бризок, що у дощовий сезон неможливо навіть побачити підніжжя водоспаду.
Водоспад Вікторія—це лише одне з багатьох вражаюче красивих місць у Зімбабве. Зімбабве (колишня Південна Родезія) знаходиться на південному сході Африки і приваблює туристів з усього світу своїми національними парками, дикою природою, красою та культурою.
Незалежно від того, чи ви відправитеся на сафарі, чи спробуєте свої сили, спускаючись на плотах величною рікою Зімбабве, у цій країні знайдеться багато всього—у тому числі активно зростаюча громада святих останніх днів.
Церква у Зімбабве
У Зімбабве нараховується понад 23 тис. членів Церкви. Їхня кількість швидко зросла за останні 35 років. Наприклад, до 1980 року було лише трохи більше 1000 членів Церкви.
Пророча заява Президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985), зроблена 8 червня 1978 року стосовно того, що “усіх гідних членів Церкви чоловічої статі може бути висвячено у священство, незалежно від раси чи кольору шкіри” (Oфіційна декларація 2), справила позитивний вплив на зростання Церкви у Зімбабве.
Багато святих останніх днів допомагали зміцнювати Церкву в Зімбабве. Ось коротка історія кількох з тих піонерів.
Сучасні піонери у Зімбабве
Губерт Генрі Годжкісс
На початку 1930-х років місіонерів послали до Південної Родезії, де вони перебували якийсь час. Однак у 1935 році місіонерів було вивезено з Південної Родезії (яка на той час належала до Південно-Африканської місії), і той регіон було закрито через нестачу місіонерів та віддаленість від дому місії, який знаходився у Кейптауні, ПАР.
У вересні 1950 року було відправлено 8 місіонерів, щоб знову відкрити Південну Родезію. Через п’ять місяців відбулося хрищення першого наверненого.
Губерт Генрі Годжкісс народився у Англії в 1926 році й у 1949 році переїхав до Солсбері, Південна Родезія. Спочатку він дізнався про Церкву від одного друга, який досліджував євангелію. У Г’ю були сумніви щодо відновленої євангелії, тому він вирішив довести своєму другові, що Церква не є істинною. Натомість ретельно дослідивши євангелію, Г’ю здобув свідчення про її істинність і вирішив охриститися. “Я помилявся,—сказав він другові.— Я приєднуюся до Церкви”.1
Г’ю охристився 1 лютого 1951 року, що стало хрищенням першого наверненого в ПівденнійРодезії. Йому подобалося спілкуватися з людьми і знаходити друзів скрізь, де він бував. Його вміння товаришувати з людьми дало можливість зробити великий внесок у зростання Церкви в тому регіоні.
У 1959 році Г’ю став президентом філії в Солсбері. Його радниками також були місцеві члени Церкви. Це було перше президентство філії, яке складалося з місцевих членів Церкви. До того місіонери повного дня завжди виконували обов’язки президентства філії.
Ернест Сібанда
Ернест Сібанда познайомився з двома місіонерами на велосипедах—старійшиною Блеком і старійшиною Келіном—у грудні 1978 року. Вони залишили йому Книгу Мормона. До цієї зустрічі Ернест уже багато років вивчав релігію. В дійсності він був учителем у своїй церкві впродовж дев’яти років і три роки пастором.
Того вечора, коли Ернест отримав примірник Книги Мормона, він не лягав спати до 2-ї години ночі, бо не міг відірватися від книги. Він з нетерпінням чекав на зустріч з місіонерами наступного дня. Ернест сказав їм, що більше дізнався про Христа від Джозефа Сміта, ніж від усіх священиків разом узятих. Невдовзі після цього Ернест охристився, а через кілька тижнів охристилася його дружина і діти.
Він так написав про своє хрищення: “Я відчув себе дуже вільним. Я відчув, як звільнився від усякого зла. Я зрозумів, що в мені є любов до своєї сім’ї. Я зрозумів, що в мені є любов до Церкви”.2
Ернест Сібанда багато зробив для зміцнення Церкви. Він служив президентом Недільної школи, діловодом філії і другим радником у президентстві філії. Він також виконував доручення президента Південноафриканської місії перекладати гімни з англійської на шонську мову.
Едвард Дубе
На квітневій генеральній конференції 2013 року Едварда Дубе покликали членом Першого кворуму сімдесятників, таким чином він став першим генеральним авторитетом Церкви родом із Зімбабве. Це нещодавнє покликання є одним з довгого переліку того, що старійшина Дубе робив вперше. Він також був першим місцевим президентом колу, першим місцевим президентом місії і першим місцевим територіальним сімдесятником із Зімбабве. Старійшина Дубе став справжнім піонером у здійсненні праведного провідництва.
Однак до всього того було ще одне “вперше” для старійшини Дубе: його перше відвідування церкви. За два роки до свого першого відвідування церкви він отримав Книгу Мормона від одного члена Церкви, у якого працював. Старійшина Дубе прочитав Книгу Мормона і відчув її вплив та силу.
У лютому 1984 року старійшина Дубе прийняв запрошення прийти на збори посту і свідчень у місцеву філію. Він настільки розхвилювався, коли входив у каплицю, що майже відразу ж розвернувся, щоб піти геть.
Однак невдовзі почуття старійшини Дубе почали змінюватися, коли президент філії піднявся і склав свідчення про Книгу Мормона. Свідчення про Книгу Мормона було тією ланкою, яка поєднувала старійшину Дубе з іншими присутніми. Після того, як кілька інших членів Церкви склали своє свідчення, він вийшов і поділився своїми думками і почуттями стосовно Книги Мормона.
Невдовзі після тих перших причасних зборів старійшина Дубе почав глибоко досліджувати Церкву. Через кілька місяців він охристився. Після того він відслужив місію повного дня в Зімбабвійській місії Хараре. 9 грудня 1989 року старійшина Дубе одружився з Науме Кересією Салізані. У них четверо дітей.
Старійшина Дубе бачив багато підйомів і спадів серед святих останніх днів у Зімбабве, що було наслідком політичної нестабільності. Але впродовж усього цього часу він покладався на Господа, просячи в Нього сили і скерування. “Я озираюся назад на своє життя і відчуваю щиру вдячність,—каже він.—Євангелія була для мене всім у житті”.3
“Для мене старійшина Дубе—це зімбабвійський Бригам Янг або Уілфорд Вудрафф”,—каже президент Кіт Р. Едвардс, колишній сімдесятник, який зараз служить президентом центру підготовки місіонерів у Англії. Президент Едвардс був президентом Зімбабвійської місії Хараре з 2000 по 2003 рік і активно співпрацював зі старійшиною Дубе, який на той час служив президентом колу. “Старійшина Дубе просто мав бачення того, що євангелія має робити і як вона має діяти”.4
Місіонерська робота в Зімбабве
Під час свого перебування у Зімбабве президент Едвардс на власні очі спостерігав зростання Церкви в країні, яка все краще і краще сприймала євангелію. “Зімбабвійці люблять життя,—каже президент Едвардс.—Вони від природи радісні і дуже духовні. Їх дуже легко навчати”.
Президент Едвардс розповідає, що місіонерські таблички—оскільки на них є ім’я Спасителя—це найлегший спосіб для місіонерів заговорити із зімбабвійцями. Місцеві жителі часто читають назву Церкви і це в них викликає зацікавленість. “Вони кажуть: “Ми також друзі Христа”. Відразу ж виникає зв’язок”,—каже президент Едвардс.
Є більше майбутніх провідників та піонерів, які постійно приєднуються до Церкви в Зімбабве. “У місіонерів завжди багато роботи”,—каже президент Едвардс.