Ставати досконалими в Христі
Розуміння Спасителевої викупительної любові, якою Він так щиро обдаровує, може звільнити нас від надуманих, неправильних, нереалістичних сподівань стосовно вдосконалення.
Світло для світу, художник Говард Лайон, копіювання заборонено
Разом з дітьми ми співаємо: “Спасителя любов в усьому відчуваю”1.
Його викупительна любов, яку він щиро нам дарує, схожа на “молок[о] і мед без грошей і без ціни” (2 Нефій 26:25). Нескінченна і вічна (див. Aлма 34:10), Спокута запрошує нас: “Прийдіть до Христа і вдосконалюйтеся в Ньому” (Moроній 10:32).
Розуміння Спасителевої викупительної любові, якою Він так щиро обдаровує, може звільнити нас від надуманих, неправильних, нереалістичних сподівань стосовно вдосконалення. Таке розуміння допомагає нам прогнати страх того, що ми недосконалі—страх, що ми припускаємося помилок, що ми недостатньо хороші, що ми невдахи в порівнянні з іншими, що ми недостатньо робимо, аби заслуговувати на Його любов.
Щиро дарована Спасителева любов допомагає нам легше прощати і бути менш критичними до інших та до себе. Ця любов зцілює наші стосунки і дає можливість любити, розуміти і служити так, як служив би Спаситель.
Його викупительна любов змінює наше розуміння вдосконалення. Ми можемо покладати на Нього свою надію, старанно дотримуватися заповідей та невпинно зміцнювати віру (див. Moсія 4:6)—і в той же час відчувати більше смирення, вдячність і залежніть від Його заслуг, милості і благодаті (див. 2 Нефій 2:8).
У ширшому сенсі, наближення до Христа і удосконалення в Ньому перетворює вдосконалення на вічну подорож нашого духа і тіла—по суті, на вічну подорож нашої душі (див. УЗ 88:15). Удосконалення є результатом нашої подорожі через земне життя, смерть та воскресіння, коли все буде відновлено “до свого належного і досконалого стану” (Aлма 40:23). Це включає процес духовного народження, яке спричиняє “сильну зміну” в нашому серці і ставленні (Moсія 5:2). Це є відображенням нашого очищення, що триває все життя, і настає внаслідок служіння, подібного до Христового, та виконання Спасителевих заповідей і завітів. І воно також включає покращення стосунків між живими і померлими (див. УЗ 128:18).
Однак слово досконалість іноді неправильно розуміють, і вважають за здатність ніколи не припускатися помилок. Можливо ви або хтось із ваших знайомих щосили намагається стати досконалим у такому сенсі. Оскільки така досконалість здається недосяжною, навіть наші найкращі зусилля можуть принести невдоволення, збентеження і виснаження. Ми безуспішно намагаємося контролювати свої обставини і людей навколо нас. Нас дратують слабкості та помилки. В дійсності, чим більших зусиль ми докладаємо, тим недосяжнішою для нас стає досконалість, якої ми так прагнемо.
Далі я спробую поглибити нашу вдячність за вчення про Спокуту Ісуса Христа і за любов та милість, яку Спаситель так щедро нам дарує. Я запрошую вас застосувати своє розуміння Спокути, щоб допомогти собі та іншим, у тому числі місіонерам, студентам, неодруженій молоді, батькам, матерям, батькам-одинакам та іншим, хто, можливо, живе під тиском пошуку досконалості або бажає стати досконалим.
Спокута Ісуса Христа
Підготована від заснування світу (див. Moсія 4:6–7), Спокута нашого Спасителя дозволяє нам навчатися, каятися і зростати завдяки власному досвіду й рішенням.
У цьому земному випробувальному стані два різновиди духовного досвіду: як поступове зростання—“рядок за рядком” (УЗ 98:12), так і “могутня зміна” серця (Aлма 5:12, 13; Moсія 5:2) допомагають нам прийти до Христа і вдосконалюватися в Ньому. Знайомий вислів “витерпіти до кінця” нагадує, що вічне зростання часто потребує часу і є процесом.
У заключному розділі Книги Мормона великий пророк Мороній навчає нас, як прийти і вдосконалюватися у Христі. Ми маємо “відрин[ути] від себе всю безбожність”. Ми повинні “люби[ти] Бога з усією [нашою] могутністю, розумом і силою”. Тоді Його благодаті достатньо для нас, “щоб через Його благодать [ми] могли бути досконалими в Христі”. Якщо ми “не заперечу[ємо]” силу Бога, ми можемо бути “освячені в Христі благодаттю Бога”, що є в “завіті Батька для відпущення гріхів [наших]”, щоб ми могли “ста[ти] святими, незаплямованими” (Moроній 10:32, 33).
І зрештою, саме Спасителева велика і остання жертва викликає милість, яка “перемагає справедливість і дає засоби людям, щоб вони могли мати віру в покаяння” (Aлма 34:14, 15). Дійсно, наша “віра в покаяння” є важливою для того, щоб ми приходили до Христа, вдосконалювалися в Ньому і насолоджувалися благословеннями “велик[ого] і вічн[ого] план[у] викуплення” (Aлма 34:16).
Повне сприйняття Спасителевої Спокути може збільшувати нашу віру і давати нам сміливість позбавитися обмежувальних сподівань, які ми певним чином встановлюємо для себе, намагаючись бути досконалими або робити все досконало. Сприйняття світу в чорно-білих фарбах означає, що все є або абсолютно досконалим, або безнадійно порочним. Але ми, як Божі сини і дочки, можемо з вдячністю приймати той факт, що ми є Його найкращим витвором (див. Псалми 8:3–6; Євреям 2:7), навіть якщо над нами все ще потрібно працювати.
Коли ми розуміємо щедро даровану Спасителем спокутну любов, то перестаємо боятися, що Він може бути суворим, прискіпливим суддею. Натомість ми відчуваємо запевнення: “Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Іван 3:17). І ми розуміємо, що зростання—це процес, який вимагає часу (див. Moйсей 7:21).
Наш досконалий приклад
Лише наш Спаситель прожив досконале життя, і навіть Він навчався і зростав завдяки земному досвіду. Дійсно, “Він не отримав від повноти спочатку, але продовжував від благодаті до благодаті, доки не отримав повноту” (УЗ 93:13).
Завдяки земному досвіду Він навчився брати на себе “[наші] недуги, … щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові” (Aлма 7:12). Він не піддався спокусам, гріхам чи тиску щоденних клопотів, однак Він зійшов нижче всіх земних труднощів та випробувань (див. УЗ 122:8).
У Проповіді на горі Спаситель заповідує нам: “Отже, будьте досконалі” (Maтвій 5:48). Грецьке слово, перекладене як досконалі, може перекладатися як “довершені, закінчені, повністю розвинені” (Maтвій 5:48). Наш Спаситель просить нас ставати довершеними, готовими, повністю розвиненими—ставати досконалими в чеснотах і якостях, приклад яких показує нам Він та Небесний Батько2.
Давайте побачимо, як застосування вчення про Спокуту може допомогти людям, яким здається, що їм необхідно вдосконалюватися чи бути досконалими.
Перфекціонізм
Неправильне розуміння того, що означає бути досконалим, призводить до перфекціонізму—такому ставленню або поведінці, які вимагають надзвичайного бажання бути хорошим і перетворюються на нереальне сподівання стати досконалим уже зараз. Іноді перфекціонізм основується на думці про те, що лише досконалі заслуговують на любов або що ми не заслуговуємо на щастя, якщо ми не досконалі.
Перфекціонізм може спричиняти безсоння, тривогу, зволікання, збентеження, самозасудження і депресію. Ці почуття можуть витісняти спокій, радість, впевненість, які Спаситель хоче бачити в нашому житті.
Місіонери, які хочуть бути досконалими зараз, можуть відчувати тривогу або збентеження, якщо недостатньо швидко вивчають мову, христять мало людей або не отримують призначень бути провідниками. Для здібних молодих людей, які звикли досягати успіхів, місія може стати першим великим випробуванням у житті. Однак місіонери можуть виявляти надзвичайний послух і не бути при цьому досконалими. Вони можуть вимірювати свій успіх у першу чергу своїм зобов’язанням допомагати людям і сім’ям “ставати вірними членами Церкви, яких супроводжує Святий Дух”3.
Студенти, які починають навчальний рік, особливо ті, які їдуть з дому навчатися в коледжі, відчувають і радість, і тривогу. Студенти, спортсмени, митці та інші мають перейти від стану “великої риби в малому ставку” до відчуття малесенької рибки в океані, де вони нічого не знають про припливи і швидкі, непередбачувані течії. Студенти, схильні до перфекціонізму, легко піддаються такому почуттю: як би вони не намагалися, вони нічого не досягнуть, якщо не будуть першими в усьому.
З огляду на вимоги життя студенти можуть зрозуміти, що іноді абсолютно достатнім є те, що вони спромоглися зробити, і не завжди можливо досягнути найкращого рівня виконання.
Ми також невідступно очікуємо досконалості у власних домівках. Батько чи мати можуть відчувати на собі обов’язок бути досконалим подружжям, батьком чи матір’ю, домогосподаркою, годувальником або складовою досконалої сім’ї святих останніх днів прямо зараз.
Що допоможе тим, хто долає в собі схильність до перфекціонізму? Ставте їм відкриті запитання, які надаватимуть підтримку і допоможуть відчути нашу любов і добре ставлення. Такі запитання допоможуть іншим зосередитися на позитиві. Вони дозволяють нам визначити, що наші відчуття є ознакою того, що все добре. Сім’я і друзі можуть уникати суперницьких порівнянь і натомість вдаватися до щирого заохочення.
Ще одним серйозним виміром перфекціонізму є застосування до інших людей наших нереалістичних, осудливих або позбавлених прощення норм. Таке ставлення, в дійсності, заперечує або обмежує благословення Спасителевої Спокути в нашому житті та в житті інших людей. Наприклад, неодружена молодь може робити перелік бажаних якостей потенційного супутника життя і все ж не одружуватися через нереалістичні сподівання знайти досконале подружжя.
Таким чином, сестра може не мати бажання зустрічатися з чудовим, гідним братом, який не відповідає її перфекціоністським міркам: він не вміє добре танцювати, не збирається бути багатієм, не служив на місії або зізнається, що в минулому мав проблеми через порнографію, які вже подолав за допомогою покаяння і зустрічей з фахівцями.
Так само брат може не мати бажання зустрічатися з чудовою гідною сестрою, яка не відповідає його нереалістичним нормам: вона не фанатка спорту, не президент Товариства допомоги, вона не королева краси, не вміє вправно складати бюджет або вона зізнається, що в минулому мала труднощі з дотриманням Слова мудрості, які, однак, уже подолала.
Звичайно ж, нам слід розглядати якості, які ми бажаємо бачити в собі та в майбутньому подружжі. Ми повинні підтримувати в собі найкращі сподівання і норми. Однак якщо ми смиренні, то нас здивує доброта, яка буде нам несподівано відкриватися, і ми зможемо створювати можливості, аби краще пізнати людину, яка, як і ми, не є досконалою.
Віра визнає, що завдяки покаянню і силі Спокути слабке може стати сильним, а гріхи, в яких покаялися, дійсно прощаються.
Щасливі шлюби не є результатом того, що двоє досконалих людей склали одне з одним обітницю. Натомість відданість і любов зростають, коли двоє недосконалих людей будують, благословляють, допомагають, підтримують і прощають, ідучи спільною дорогою. Дружину одного із сучасних пророків якось запитали, що означає бути у шлюбі з пророком. Вона мудро відповіла, що не виходила заміж за пророка. Вона укладала шлюб з чоловіком, який був повністю відданий Церкві в усіх покликаннях, які отримував4. Іншими словами, з плином часу чоловіки і дружини стають ближчими—як особистості і як подружжя.
Очікування досконалого подружжя, досконалої освіти, досконалої роботи чи досконалого будинку буде довгим і самотнім. Ми чинимо мудро, якщо керуємося Духом у прийнятті важливих рішень у житті й не дозволяємо сумнівам, породженим гонитвою за перфекціонізмом, спинити свій розвиток.
Ті, хто регулярно страждає від почуття переобтяженості й тривоги, щиро запитайте себе: “Чим я керуюсь, даючи визначення поняттям досконалість та успіх: вченням про Спасителеву викупительну любов чи мирськими нормами? Чим я вимірюю успіх або поразку: тим, що Святий Дух підтверджує мої праведні бажання чи певними мирськими нормами?”
Ті, хто відчуває фізичне або емоційне виснаження, почніть приділяти достатньо часу для сну та відпочинку і знаходьте час, щоб їсти та робити перепочинок. Визнайте, що поняття бути зайнятим і бути гідним не є тотожними, і щоб бути гідним, не обов’язково досягати досконалості5.
Ті, хто схильний докоряти собі за слабкості й недосконалості, з вдячністю радійте тому, що вам вдається добре, яким би великим або маленьким це не було.
Ті, хто боїться невдачі та зволікає, іноді приділяючи надто багато уваги підготовці, знаходьте впевненість та підбадьорення в тому, що не потрібно відмовлятися від складного завдання, яке може сприяти значному зростанню!
Там, де необхідно і доречно, прагніть духовної поради або компетентного медичного втручання, яке допоможе вам зменшити напруженість, розвинути позитивне мислення і систематизувати своє життя, подолати почуття поразки та відчувати і виявляти більше вдячності6.
Нетерплячість стає перепоною для віри. Віра і терпіння допоможуть місіонерам зрозуміти нову мову або культуру, студентам оволодіти новою дисципліною, а неодруженій молоді розпочати розвиток стосунків, а не чекати, коли все стане досконалим. Віра і терпіння також допоможуть тим, хто чекає дозвіл на храмове запечатування або відновлення благословень священства.
Коли ми діємо, а не перебуваємо під дією (див. 2 Нефій 2:14), то можемо мати збалансоване чеснотне життя і досягнути значного зростання. Це може здаватися “протилежністю”, “поєднанн[ям] в одному” (2 Нефій 2:11).
Наприклад, ми можемо перестати бути лінивими (див. УЗ 88:124), і в той же час не бігти швидше, ніж нам під силу (див. Moсія 4:27).
Ми можемо “завзято займатися доброю справою” (УЗ 58:27) і в той же час періодично робити паузу, щоб “вгаму[ватися] та зна[ти], що Бог Я” (Псалми 45:11; див. також УЗ 101:16).
Ми можемо знайти своє життя, загубивши його заради Спасителя (див. Maтвій 10:39; 16:25).
Ми можемо “не втомлю[ватися] у доброчинності” (УЗ 64:33; див. також Галатам 6:9), і в той же час приділяти достатньо часу для духовного і фізичного оновлення.
Ми можемо жити з легким серцем, але не бути легковажними.
Ми можемо щиро сміятися, але не насміхатися.
Наш Спаситель і Його Спокута запрошують нас “прий[ти] до Христа і вдосконалю[ватися] в Ньому”. Якщо ми так будемо робити, Він обіцяє, що Його благодаті буде “достатньо вам, щоб через Його благодать ви могли бути досконалими в Христі” (Moроній 10:32).
Для обтяжених спробами досягнути досконалості або намаганнями бути досконалими зараз, Спасителева любов, яку він щедро нам дарує, приносить запевнення:
“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!
… Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Матвій 11:28, 30)7.