Moрмони дійсно вірять у Бога
Автор живе в Чіуауа, Мексика.
В аеропорту, далеко від дому, я мала нагоду ділитися євангелією з незнайомою людиною.
Ілюстрація Стівена Кілі
Я подорожувала з Мексики до штату Монтана, США, і мала пересадку в Денвері, шт. Колорадо. Я прогулювалася аеропортом і дивилася у величезні вікна, як приземляються і злітають літаки. Я хвилювалася, бо ніколи раніше не літала. Аеропорт здавався величезним.
Я поглянула на квиток і зрозуміла, що у мене є дві години до наступного рейсу. Я вирішила знайти місце, щоб сісти і почитати до посадки на літак. Мені стало лячно, коли я намагалася знайти місце, щоб посидіти. Майже всі місця були зайняті. Я вирішила сісти біля літньої жінки, яка виглядала самотньою. Вона єдина не викликала в мене страху.
Минула година чи близько того, перш ніж я вирішила з нею заговорити. Я назвала своє ім’я. Жінка була дійсно симпатичною і хотіла поговорити зі мною про успіхи свого онука. Вона трохи розпитала про мене, і я розповіла їй багато про своє життя в Мексиці. Потім я відчула раптове спонукання поділитися з нею євангелією. Вона запитала мене про мою релігію, і я сказала, що належу до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Жінка сказала, що ніколи про таку не чула.
Я усміхнулася і додала: “Нас також називають мормонами”.
Її ставлення відразу ж змінилося. Вираз її обличчя і манера розмовляти стали іншими. Здавалося, що вона не знає, що сказати. Я відчула, що наша розмова закінчилася, але спробувала продовжити її. Я запитала жінку про її релігію. Не вагаючись, вона відповіла: “Я—католичка”.
Потім вона сказала: “Я не розумію. Ви така славна дівчина. Ви складаєте таке приємне враження. Чому ви хочете бути мормоном?”
Я була вражена цим коментарем, і навіть не знала, що відповісти. Я мовчки помолилася і попросила Небесного Батька допомогти мені пояснити, що означає для мене бути святою останніх днів. Я сказала, що мені подобається бути членом Церкви і що завдяки євангельському вченню я можу бути кращою людиною та дивитися на все, маючи певну перспективу.
Вона здивовано поглянула на мене і сказала: “Moрмони не вірять у Бога”.
Я спробувала не розсміятися, почувши це зауваження. Натомість я усміхнулася і зрозуміла, що це і є мій шанс поділитися з нею істиною. Я пояснила наші основні вірування. Я навчала її про план спасіння і про важливість сім’ї. Здавалося, що це не дуже її переконало, тож я вирішила скласти своє свідчення. Там, у величезному аеропорту, Господь благословив мене сміливістю скласти своє свідчення про Джозефа Сміта, про сучасного пророка і апостолів та про любов, яку я відчуваю до євангелії і Книги Мормона.
Я поглянула на годинник. Настав час сідати на літак.
Той день зміцнив моє свідчення так, як ніколи раніше. Я була щаслива, що поділилася свідченням з тією жінкою, і вдячна, що могла допомогти їй змінити думку про членів нашої Церкви. Тепер я більш упевнена, коли хтось розпитує мене про Церкву.