Наповнити наші домівки світлом та істиною
Шеріл А. Есплін
Другий радник у генеральному президентстві Початкового товариства
Щоб протистояти тиску світу, нам і нашим сім’ям потрібно бути сповненими світлом та істиною євангелії.
Моє серце наповнилося Духом, коли я слухала, як ці сім’ї навчають цій священній істині: “Сім’ю створив Господь”1. Натхненна музика—це лише один з багатьох способів відчути, як до нас шепоче Дух, що наповнює нас світлом та істиною.
Ідея наповнення світлом та істиною стала особливо важливою для мене завдяки демонстрації, яку я побачила багато років тому. Я відвідувала збори, де члени генерального правління Товариства молодих жінок навчали, як створювати духовно міцні сім’ї і домівки. Щоб наочно продемонструвати це, провідник Товариства молодих жінок показала дві бляшанки газованої води. В одній руці вона тримала порожню бляшанку, а в іншій руці тримала закриту повну бляшанку газованої води. Спочатку вона стиснула порожню бляшанку; та почала деформуватися, а потім зчавилася під тиском. Після цього іншою рукою вона здавила закриту бляшанку. Та не піддавалася. Вона не продавилася і не зчавилася, як порожня бляшанка—бо була повною.
Ми порівняли цей приклад з нашим особистим життям і нашими домівками й сім’ями. Коли ми сповнені Духом і євангельською істиною, то маємо силу протистояти зовнішнім силам світу, які обступають і тиснуть на нас. Однак якщо ми не сповнені духовно, у нас немає внутрішньої сили протистояти зовнішньому тиску і ми можемо зламатися під тиском цих сил.
Сатана знає, що для протистояння тиску світу, нам і нашим сім’ям потрібно бути сповненими світлом та істиною євангелії. Тож він робить усе, що в його силах, щоб послабити, перекрутити і знищити істину євангелії і утримувати нас від істини.
Багато з нас були хрищені і отримали дар Святого Духа, роль Якого—відкривати правду про все і навчати їй2. Разом з привілеєм того дару приходить відповідальність шукати істину, жити за відомою нам істиною, і ділитися нею та захищати її.
Одним з найкращих місць, де ми прагнемо бути сповненими світла та істини, є наші власні домівки. Слова приспіву, почутої нами пісні, нагадують нам: “Це Божий дар—сім’я, це поміч Його, це до Господа шлях”3. Сім’ї—це майстерні Господа на землі, які допомагають нам вивчати євангелію і жити за нею. Ми приходимо у свої сім’ї, маючи священний обов’язок допомагати зміцнювати одне одного духовно.
Міцні вічні сім’ї і домівки, сповнені Духом, не утворюються самі собою. Для їх створення потрібні великі зусилля, час і виконання своєї частки кожним членом сім’ї. Всі домівки різні, однак кожна домівка, де навіть одна людина шукає істину, може все змінити.
Нам постійно радять збільшувати наші духовні знання через молитву і вивчення Писань і слів живих пророків та розмірковування над ними. Виступаючи на генеральній конференції про отримання свідчення про світло та істину, Президент Дітер Ф. Ухтдорф сказав:
“Вічний та Всемогутній Бог … буде говорити до тих, хто звертається до Нього з щирим серцем і справжнім наміром.
Він говоритиме до них у снах, видіннях, думках і почуттях”.
Президент Дітер Ф. Ухтдорф продовжував: “Бог піклується про вас. Він слухатиме, і Він відповідатиме на ваші особисті запитання. Відповіді на ваші молитви приходитимуть у Його спосіб і в Його час, і тому ви маєте навчитися прислухатися до Його голосу”4.
Короткий випадок з життя мого предка ілюструє цю пораду.
Кілька місяців тому я прочитала свідчення сестри мого прадідуся—Елізабет Стаелі Уокер. Ще дитиною Елізабет іммігрувала з Швейцарії до Америки разом зі своєю сім’єю.
Після одруження Елізабет зі своїм чоловіком і дітьми жили в Юті поблизу кордону зі штатом Невада, де вони завідували поштовою конторою. Їхня домівка було місцем, де зупинялися подорожуючі. І вдень, і вночі вони мали бути готові куховарити і подавати їжу мандрівникам. То була важка, виснажлива робота, і відпочивали вони мало. Але найбільше Елізабет турбували розмови людей, яких вони обслуговували.
Елізабет сказала, що до цього часу вона завжди приймала на віру те, що Книга Мормона була істинною, що пророк Джозеф Сміт мав повноваження від Бога зробити те, що він зробив, і що його послання було планом життя і спасіння. Але умови її життя не дуже сприяли зміцненню її віри.
Кілька мандрівників, які зупинилися у них, були начитані, освічені, розумні люди і, розмовляючи за її столом, вони завжди говорили, що Джозеф Сміт був “підступним шахраєм”, який сам написав Книгу Мормона, а потім розповсюдив її, щоб заробити гроші. Вони говорили так, що можна було схилитися до думки, ніби все це безглуздя, і “що мормонізм—це нісенітниця”.
Усі ці розмови змусили Елізабет почуватися самотньо й одиноко. Ні з ким було поговорити і не було часу навіть помолитися—хоч вона й молилася за роботою. Вона була надто налякана, щоб бодай щось сказати тим, хто глузував з її релігії. Вона сказала, що не знала, чи правда те, що вони казали, і відчувала, що не могла захистити свої вірування навіть, якби й спробувала.
Пізніше Елізабет і її сім’я переїхали. Елізабет сказала, що у неї з’явилося більше часу для роздумів, оскільки їй не треба було увесь час відволікатися. Вона часто сходила у підвал і молилася Небесному Батькові про те, що непокоїло її—про історії, які розповідали на вигляд розумні чоловіки, що євангелія—це дурниці, та про Джозефа Сміта і Книгу Мормона.
Однієї ночі Елізабет наснився сон. Вона сказала: “Мені уявилося, що я стою біля вузької ґрунтової дороги, яка огинала підніжжя низького пологого пагорбу. На середній частині підйому на пагорб я побачила чоловіка, який дивився вниз і говорив або здавалося, що говорив з юнаком, який стояв на колінах, схилившись над ямою в землі. Його руки були простягнуті і було схоже на те, що він тягнувся за чимось у ямі. Я бачила відсунутий камінь, який раніше, здавалося, закривав яму, над котрою схилився хлопець. На дорозі було багато людей, але жодного з них, схоже, зовсім не цікавили ті два чоловіки на пагорбі. У цьому сні було дещо, що настільки вразило мене, що я відразу ж прокинулася; … Я не могла нікому розповісти свій сон, але мене, схоже, задовольнило його значення: ангел Мороній [настановляв] хлопчика Джозефа, коли той отримував пластини”.
Весною 1893 року Елізабет поїхала до Солт-Лейк-Сіті на освячення храму. Вона так описала свій досвід: “Там я побачила ту саму картину, [яку] бачила уві сні. Гадаю, що то було вікно з вітражного скла. Я впевнена у тому, що якби я побачила сам пагорб Кумора, він би не виглядав більш реально. Я задоволена тим, що мені було показано уві сні картину події, коли ангел Мороній передавав Джозефу Сміту [золоті] пластини”.
Через багато років після того, як Елізабет побачила цей сон, і за кілька місяців до того, як вона померла у віці 88 років, вона отримала могутнє одкровення. Вона сказала: “Мені прийшла дуже ясна думка, … ніби хтось сказав мені: … “Не закопуй своє свідчення в землю”5.
Протягом багатьох поколінь нащадки Елізабет продовжують черпати силу з її свідчення. Подібно до Елізабет ми живемо у світі багатьох скептиків і критиків, які глузують з дорогоцінних для нас істин і протистоять їм. Ми можемо чути історії, які збивають з пантелику, і суперечливі послання. Також, подібно до Елізабет, нам доведеться зробити все можливе, щоб триматися за те світло та істину, які ми маємо на цей момент, особливо у важких обставинах. Відповіді на наші молитви можуть бути не вражаючими, але ми маємо знаходити хвилини спокою, щоб шукати більше світло та істину. І коли ми отримаємо їх, то матимемо обов’язок жити за ними, ділитися ними і захищати їх.
Я залишаю вам своє свідчення, що я знаю, що коли ми наповнимо наші серця і домівки світлом та істиною Спасителя, у нас буде внутрішня сила вистояти у будь-яких обставинах. В ім’я Ісуса Христа, амінь.