Сім’ю створив Господь
Керол М. Стівенс
Перший радник у генеральному президентстві Товариства допомоги
Кожна з нас належить до сім’ї Бога і є потрібною в ній.
Чи є щось більш прекрасне й проникливе, ніж прості й чисті істини євангелії, викладені в пісні Початкового товариства? І всі ви, дівчатка з Початкового товариства, що присутні тут, знаєте пісню, про яку я збираюся поговорити. Ви вивчили її, виконуючи програму Початкового товариства у минулому році.
У словах пісні “Сім’ю створив Господь”1—її заспівали цього ранку раніше—нам нагадано про чисте вчення. Ми дізнаємося не тільки про те, що сім’я є від Бога, але й про те, що кожна з нас є частинкою Божої сім’ї.
Перший рядок пісні навчає нас: “У Бога є своя сім’я. Це я. Це ти і решта всі: ми Божі діти”. З документа “Сім’я: Проголошення світові” ми дізнаємося: “У доземному царстві духовні сини й дочки знали Бога як свого вічного Батька [і] поклонялися Йому”. У тому царстві ми дізналися про свою вічну особистість, як жінки. Ми знали, що кожна з нас була “улюбленою … дочкою небесних батьків”2.
Наша смертна подорож на землю не змінила цих істин. Кожна з нас належить до сім’ї Бога і є потрібною в ній. Всі земні сім’ї виглядають по-різному. І в той час, як ми докладаємо всі зусилля, щоб створити міцні традиційні сім’ї, членство в сім’ї Бога не залежить від будь-якого статусу—статусу в шлюбі, сімейного статусу, фінансового статусу, соціального статусу або навіть того статусу, який ми вказуємо в соціальних медіа.
Ми—Його сім’я. “Ми дочки нашого Небесного Батька, Який любить нас, а ми любимо Його”3.
Другий рядок пісні продовжує думку першого. “Зійшов на землю кожен з нас в цей час. В сім’ю, щоб жити і вчитись”.
У доземному житті ми дізналися, що нам потрібен період смертного життя. Ми “прийняли план [Небесного Батька], за яким Його діти могли отримувати фізичні тіла й набувати земного досвіду, щоб розвиватися в досконалість і зрештою реалізувати [нашу] божественну долю спадкоємців вічного життя”4.
Старійшина Річард Г. Скотт пояснив, що “у доземному світі нас навчали, що мета нашого приходу сюди—проходити оцінювання, перевірку і випробування”5. Цих випробувань є стільки, скільки і людей, які проходять їх. Мені ніколи не доводилося пережити розлучення, біль і почуття небезпеки, які з’являються, коли людину залишають, або відчути відповідальність як це бути матір’ю-одиначкою. Я не переживала смерть дитини, безплідність або потяг до особи тієї ж статі. Мені не довелося зазнати жорстокого ставлення до себе, хронічного захворювання чи мати згубну звичку. У мене не було можливості пройти ці випробування.
Тож, зараз хтось з вас думає: “Тоді, сестро Стівенс, ви просто не розумієте!” І я б відповіла, що можливо ви праві. Я не розумію повною мірою ваших викликів. Однак завдяки моїм особистим оцінюванням і випробуванням—тим, що допомогли мені схилити мої коліна—я добре пізнала Того, Хто дійсно розуміє—Того, Хто був “знайомий з хоробами”6, Хто відчув усе, і зрозумів все. І, крім того, я пройшла всі, щойно згадані смертні випробування, перебуваючи в ролі дочки, матері, бабусі, сестри, тітки і друга.
Як Божі дочки, які зберігають завіти, ми маємо можливість не тільки навчатися на своїх особистих викликах, ми маємо можливість об’єднуватися у співчутті, коли підтримуємо інших членів Божої сім’ї в їхніх випробуваннях, як ми і обіцяли за завітом.
Коли ми чинимо так, то також зрозуміємо і довіримося, що Спаситель знає всі складнощі шляху, і може скеровувати нас в будь-яких скорботах і розчаруваннях, які можуть прийти. Він є справжнім милосердям і Його любов “існує вічно”7—частково через нас—коли ми наслідуємо Його.
Як дочки Бога і учні Ісуса Христа, ми діємо “відповідно до тих добрих почуттів, які Бог вклав у наше серце”8. Наша сфера впливу не обмежується членами нашої власної сім’ї.
Недавно я мала нагоду відвідати сестру Яззі з колу Чінле, штат Аризона, в її хатинці з глини. Коли вона запросила мене до себе додому, перше, що я помітила, на стінах і столі були різні фотографії в рамках членів сім’ї і місіонерів. Тож, я спитала: “Сестро Яззі, скільки у вас онуків?”
Здивована моїм запитанням, вона потиснула плечима. Збентежена її відповіддю, я подивилася на її дочку, сестру Єллоухеа, яка відповіла: “Вона не знає скільки у неї внуків. Ми їх не рахуємо. Всі діти називають її “бабуся”—вона для всіх бабуся”.
Сестра Яззі не обмежує свою любов і свій вплив її біологічною сім’єю. Вона розуміє, що означає розширяти свою сферу впливу, чинячи добро, благословляючи, виховуючи і захищаючи сім’ю Бога. Вона розуміє, що “де б жінка не зміцнювала віру дитини, там вона сприяє зміцненню сім’ї—тепер і в майбутньому”9.
Третій рядок пісні далі пояснює мету нашого смертного життя: “Це Божий дар—сім’я, це поміч Його, це до Господа шлях”. Спаситель навчав: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”10. Документ “Сім’я: Проголошення світові” навчає, що, як улюблені духовні дочки небесних батьків, ми маємо божественну природу, вічну особистість і мету. Бог хоче, щоб ми були єдиними. Богу потрібно, щоб ми були єдиними—дочками, які зберігають завіти, об’єднані в розмаїтті наших особистих життєвих шляхів11, які бажають навчитися всього, що потрібне для повернення в Його присутність, запечатані до Нього, як частинка Його вічної сім’ї.
“Священні обряди й завіти, які можна отримати у святих храмах, дають можливість [нам] повернутися в присутність Бога, а сім’ям—об’єднатися навічно”12. Обряди, які ми отримуємо, і завіти, які укладаємо під час хрищення та у святих храмах, з’єднують сім’ю Бога по обидва боки завіси—з’єднуючи нас з нашим Батьком через Його Сина, Який молився: “Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в Нас і вони”13.
Коли ми використовуємо наш час у смертному житті, щоб вивчати і застосовувати вчення Спасителя, ми стаємо більш схожими на Нього. Ми починаємо розуміти, що Він є дорогою—єдиною дорогою,—якою ми можемо подолати випробування смертного життя, бути зціленими і повернутися в наш небесний дім.
Останній рядок пісні повертає нас на початок: “Це Його свята любов, бо сім’ю створив Господь”. План Батька для Його дітей є планом любові. Він полягає у тому, щоб об’єднати Його дітей—Його сім’ю—з Ним. Старійшина Рассел М. Нельсон навчав: “У Небесного Батька є лише два бажання щодо Його дітей … : безсмертя і вічне життя, що означає повернення додому, щоб жити з Ним”14. Ці бажання можна реалізувати лише тоді, коли ми також ділимося любов’ю, яку Небесний Батько має до Своєї сім’ї, допомагаючи іншим і ділячись з ними посланням про Його план.
Двадцять років тому Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів звернулися до всього світу, видавши Проголошення, яке стосувалося сім’ї. З того часу атаки на сім’ю зросли.
Якщо ми воліємо досягти успіху в наших священних обов’язках дочок Бога, у перспективі вічності ми маємо розуміти важливість плану нашого Небесного Батька для Його сім’ї та нашу індивідуальну відповідальність навчати істинам про нього. Президент Говард В. Хантер пояснював:
“Є велика потреба в тому, щоб жінки Церкви знову разом з братами і через братів зібрали свої зусилля, аби зупинити хвилю зла, яка накочується на нас, і просувати вперед роботу нашого Спасителя. …
… [Тож] ми просимо вас служити своїм могутнім впливом на добро, зміцнюючи сім’ї, церкву, громади”15.
Сестри, ми—Його сім’я. Нас люблять. Ми потрібні. Ми маємо божественну мету, роботу, місце та роль в Церкві, і в царстві Бога, і в Його вічній сім’ї. Чи знаєте ви глибоко у своєму серці, що ваш Небесний Батько любить вас і бажає, щоб ви і ті, кого ви любите, були з Ним? Саме так, як “досконалі Небесний Батько і Його Син, Ісус Христос, … Їхні надії щодо нас є досконалими”16. Їхній план щодо нас є досконалим, а Їхні обіцяння є певними. Про ці істини я з вдячністю свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.