Повернення до віри
Розмарі М. Уіксом
Генеральний президент Початкового товариства
Кожен з нас може зміцнити нашу віру в Ісуса Христа під час нашої особистої подорожі та знайти радість.
Президенте Монсон, цього Великоднього ранку ми дуже вдячні за можливість чути голос нашого сучасного пророка. Ми цінуємо ваші слова, зокрема ваші поради: “Шукайте радість у подорожі”1 та “Майбутнє таке ж яскраве, як і ваша віра”2.
Цього року діти з Початкового товариства діляться своєю радістю та яскравістю своєї віри в Ісуса Христа, співаючи пісню: “Я знаю, мій Спаситель любить мене”. Вони співають істину: “Бог мій живе! … Серце віддам Йому”3. Подібно до дітей з Початкового товариства, кожен з нас може зміцнити нашу віру в Ісуса Христа під час нашої особистої подорожі та знайти радість.
Недавно на недільних зборах Товариства допомоги я слухала, як молода мати розповіла про частину свого шляху до навернення. Вона зростала у Церкві і батьки навчали її євангелії. Вона відвідувала Початкове товариство, Товариство молодих жінок і семінарію. Їй подобалося вивчати істини і відкривати їх для себе. Вона постійно прагнула дізнатись чому. Старійшина Рассел М. Нельсон сказав: “Господь може навчати лише допитливий розум”4. А ця молода жінка була сприйнятливою до навчання.
По завершенню школи вона навчалась в університеті, запечаталася у храмі з колишнім місіонером і була благословенна прекрасними дітьми.
У дусі допитливості ця мати продовжувала ставити запитання. Але чим складнішими ставали запитання, тим складнішими були відповіді. А іноді відповідей не було—або не було відповідей, які б приносили мир. Зрештою, коли вона прагнула знайти відповіді, виникало все більше й більше запитань і вона почала ставити під сумнів самі основи своєї віри.
У цей час сум’яття деякі з людей навколо неї казали: “Просто покладись на мою віру”. Але вона думала: “Я не можу. Ви не розумієте; ви ж не долаєте ці проблеми”. Вона пояснила: “Я прагнула бути чемною з людьми, які не мали сумнівів, якщо вони чемно ставилися до мене”. І багато так і робили.
Вона сказала: “Мої батьки знали моє серце і дали мені спокій. Вони зробили вибір любити мене, поки я намагалась сама в усьому розібратися”. Подібним чином єпископ цієї молодої матері часто зустрічався з нею і говорив про свою впевненість в ній.
Члени Церкви з приходу також, не вагаючись, виявляли любов, і вона відчувала себе залученою. Її приход не був місцем, де слід вдягати на обличчя маску досконалості; він був місцем піклування.
Вона пригадує: “Цікаво, що протягом цього часу я відчувала реальний зв’язок з моїми померлими дідусем та бабусею. Вони підтримували мене і закликали не припиняти намагань. Я відчувала, як вони казали: “Зосередься на тому, що ти знаєш”.
Незважаючи на таку істотну систему підтримки, вона стала малоактивною. Вона сказала: “Я не відділила себе від Церкви через погану поведінку, духовну апатію, пошук виправдань, щоб не жити за заповідями, чи пошук легкого способу позбутися проблем. Я відчувала, що потребую відповіді на запитання: “У що я насправді вірю?”
Приблизно у цей час вона прочитала книгу, написану матір’ю Терезою, яка теж мала подібні почуття. У листі, датованому 1953 роком, мати Тереза писала: “Будь ласка, особливо моліться за мене, щоб я не зашкодила Його роботі і щоб наш Господь міг явити Себе—бо в моїй душі така жахлива темрява, наче все мертве. Так було в більшій чи меншій мірі з того часу, відколи я почала “роботу”. Просіть нашого Господа дати мені мужність”.
Архієпископ Пер’є відповів: “Бог скеровує вас, дорога мати; ви не настільки у темряві, як вам здається. Шлях, яким слід іти, може не завжди чітко бачитись. Моліться про світло; не приймайте рішень надто швидко, прислухайтеся до слів інших людей, зважайте на їхні доводи. Ви завжди знайдете щось, що вам допоможе. … Скеровані вірою, молитвою і розважливістю з правильним наміром, ви маєте достатньо”5.
Моя подруга подумала, що якщо мати Тереза може жити за своєю релігією без усіх відповідей і без відчуття ясності в усьому, можливо вона також може. Вона могла б з вірою робити один простий крок вперед—а потім наступний. Вона могла б зосереджуватися на істинах, в які вірила, і дозволити цим істинам наповнити її розум і серце.
Згадуючи минуле, вона сказала: “Моє свідчення стало наче купа золи. Воно все спопелилося. Єдиним, що залишилося, був Ісус Христос”. Вона продовжила: “Але Він не залишає вас, коли ви маєте запитання. Коли людина намагається дотримуватися заповідей, двері широко відкриті. Молитва і вивчення Писань стають надзвичайно важливими”.
Її першим кроком до відбудови її віри було почати з простих істин євангелії. Вона придбала збірник пісень для Початкового товариства і почала читати слова пісень. Вони були дорогоцінними для неї. Вона молилась про віру, щоб зняти тягар, який відчувала.
Вона навчилась того, що коли стикалась з висловлюванням, яке викликало в неї сумнів, вона “могла зупинитися, подивитися на картину в цілому і застосувати євангелію до себе”. Вона сказала: “Я ставила запитання: “Чи це вірний шлях для мене і моєї сім’ї?” Іноді я запитувала себе: “Чого я прагну для своїх дітей?” Я усвідомила, що хочу, щоб у них були храмові шлюби. Саме тоді віра повернулася у моє серце”.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд сказав: “Смирення, віра і вплив Святого Духа завжди будуть складовими кожного пошуку істини”6.
Хоча в неї були запитання щодо явлення Книги Мормона, вона не могла відкинути істин, відомих їй з Книги Мормона. Вона зосередилася на вивченні Нового Завіту, щоб краще зрозуміти Спасителя. “Але зрештою,—сказала вона,—я помітила, що повернулася до Книги Мормона, бо мені подобалися ті почуття, які я мала, читаючи про Ісуса Христа і Його Спокуту”.
Вона завершила словами: “Вам слід набути особистого духовного досвіду щодо істин, які містяться у цій книзі”, і вона його набувала. Вона пояснила: “Я читала книгу Мосії і відчувала себе у повній мірі скерованою. “Віруйте в Бога; віруйте, що Він є, і що Він створив усе … ; віруйте, що Він має всю мудрість, і всю силу, і на небесах, і на землі; віруйте, що людина не розуміє всього того, що Господь може розуміти”7.
Приблизно у цей час вона отримала покликання служити піаністом у Початковому товаристві. “Це було безпечно,—сказала вона.—Я хотіла, щоб мої діти відвідували Початкове товариство, і зараз я могла бути з ними. І я все ще не була готовою навчати”. Під час служіння вона продовжувала відчувати запрошення людей, які були навколо: “Приходь; ти потрібна нам, що б не було в твоїй душі зараз, і ми приймемо тебе на твоєму теперішньому рівні. Роби те, що ти в змозі”.
Граючи пісні Початкового товариства, вона часто думала: “Ось істини, які я люблю. Я все ще можу ділитися свідченням. Я просто казатиму те, що я знаю і чому довіряю. Можливо, я не досконало подаватиму знання, але це буде мій внесок. Те, про що я свідчу, збільшує свідчення у моїй душі. Як прекрасно повернутися до основ євангелії і відчувати ясність”.
Того недільного ранку, слухаючи, як ця молода сестра ділилася історією своєї подорожі, я пригадала слова, що всі ми повинні побудувати свій фундамент “на камені нашого Викупителя”8. Я також пригадала пораду старійшини Джеффрі Р. Холланда: “Міцно тримайтеся за те, що ви вже знаєте, і твердо стійте доти, доки не прийде додаткове знання”9.
Під час її уроку я глибше пізнала, що відповіді на наші щирі запитання приходять, коли ми їх палко прагнемо і коли живемо за заповідями. Я пригадала, що наша віра може сягати за межі того, що нам відомо зараз.
І як би мені хотілося бути подібною до тих, хто був навколо цієї молодої матері, оточуючи її любов’ю і підтримкою. Як сказав президент Дітер Ф. Ухтдорф: “Подорожуючи шляхом учнівства, ми всі є мандрівниками, які прагнуть Божого світла. Ми не засуджуємо інших за ту кількість світла, яку вони можуть мати або не мати; скоріше, ми насичуємо і заохочуємо будь-яке світло, поки воно не стане ясним, яскравим й істинним”10.
Коли діти з Початкового товариства співають пісню “Молитва дитини”, вони запитують: “Батьку, чи справді Ти в височині чуєш молитву й відповідь даєш мені?”11
Ми також можемо запитувати: “Батьку, чи справді Ти є у височині?”, тільки щоб зрадіти—як це сталося з моєю подругою—коли приходять відповіді, як спокійне, просте запевнення. Я свідчу, що ці прості запевнення приходять, коли Його воля стає нашою. Я свідчу, що на землі сьогодні є істина і що Його євангелія знаходиться у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. В ім’я Ісуса Христа, амінь.