Ми піднімемося разом
Лінда К. Бертон
Генеральний президент Товариства допомоги
Як жінки і чоловіки, які дотримуються завітів, ми повинні піднімати одне одного і допомагати одне одному ставати такими людьми, якими хоче бачити нас Господь.
Крім надихаючих промов, музики і молитов, які завжди зворушують серце під час генеральної конференції, багатьом сестрам, як вони мені казали, найбільше подобається спостерігати за Першим Президентством і Кворумом дванадцятьох, коли вони сидять на подіумі зі своїми вічними супутницями. І хіба всім нам не подобається слухати, з якою ніжністю Брати виявляють їм свою любов?
Говорячи про свою дружину Донну, президент Бойд К. Пекер сказав: “З огляду на чин, який у мене є, я маю урочистий обов’язок сказати правду: вона—досконала”1.
“Вона є сонячним світлом у моєму житті”2,—сказав президент Дітер Ф. Ухтдорф про свою дружину Гарріет.
Президент Генрі Б. Айрінг, розповідаючи про свою дружину Кетлін, сказав: “Вона є людиною, яка завжди пробуджувала в мені бажання виявляти свою найкращу сутність”3.
А Президент Томас С. Монсон, розповідаючи про свою улюблену Френсіс, сказав: “Вона була коханням мого життя, моїм надійним повірником і моїм найближчим другом. Сказати, що я сумую за нею, це майже нічого не сказати про глибину моїх почуттів”4.
Я також хочу виразити свою любов до мого улюбленого супутника життя Крейга. Він—дорогоцінний дар для мене! У моєму патріаршому благословенні є чудова і священна фраза, яка стосується мого чоловіка: моє життя і життя моїх дітей “буде хорошим, завдяки його піклуванню”. Я розумію, що Крейг є виповненням того обіцяння. Звернувшись до слів Марка Твена, я кажу, що “життя без [Крейга] не було б життям”5. Я кохаю його серцем і душею!
Божественні ролі й обов’язки
Сьогодні я хочу вшанувати чоловіків, батьків, братів, синів і дядечків, які знають, ким вони є, і які роблять усе можливе, аби виконати свої призначені Богом ролі, описані в Проголошенні про сім’ю, зокрема головувати в праведності, забезпечувати і захищати свої сім’ї. Будь ласка, знайте, що я глибоко усвідомлюю, наскільки теми батьківства, материнства і шлюбу можуть бути болісними для багатьох. Я знаю, що деякі члени Церкви вважають, що їхні домівки ніколи не сягнуть такого стану, який вони вважають ідеальним. Багато хто відчуває біль через недбалість, жорстоке ставлення, згубні звички і неправильні традиції та культуру. Я не захищаю дії чоловіків або жінок, які свідомо або навіть несвідомо стають причиною болю, страждань і розпачу в їхніх домівках. Але сьогодні я говоритиму про щось інше.
Я переконана, що чоловік ніколи не є більш привабливим для своєї дружини, ніж коли він виконує свої Богом дані ролі, служачи як гідний носій священства—насамперед у своєму домі. Я з любов’ю і вірою сприймаю ці слова президента Пекера, звернені до гідних чоловіків і батьків: “Влада священства, яку ви маєте, надана вам безпосередньо від Господа, щоб захищати ваші домівки. Настануть часи, коли усе, що стоятиме щитом між вашою сім’єю і злом супротивника, буде ця влада”6.
Духовні провідники і вчителі в домі
На початку цього року я була на похороні надзвичайного звичайного чоловіка—дядечка мого чоловіка на ім’я Дон. Один із синів дядечка Дона розповів про випадок зі свого дитинства, який стався невдовзі після того, як його батьки придбали свій перший будинок. Оскільки в сім’ї було п’ятеро маленьких дітей, яких треба було годувати й одягати, не вистачало грошей на огорожу навколо подвір’я. Поставившись серйозно до однієї зі своїх божественних ролей—захисника своєї сім’ї,—дядечко Дон вбив кілька невеликих кілочків у землю, узяв мотузку і натягнув її від кілочка до кілочка навколо всього подвір’я. Після цього він покликав до себе дітей. Показуючи їм на кілочки і мотузку, він пояснив, що якщо вони будуть залишатися в межах тимчасової огорожі, то будуть у безпеці.
Одного дня візитні вчительки не могли повірити свої очам, спостерігаючи таку сцену: коли вони підходили до будинку, п’ятеро малих дітей слухняно стояли біля краю мотузки, нетерпляче дивлячись на м’яч, який перестрибнув за огорожу і потрапив на вулицю. Хтось із малюків побіг покликати татка, який, відгукнувшись на прохання, прибіг і приніс м’яч.
Пізніше на цьому ж похороні найстарший син зі сльозами на очах сказав, що все, на що він сподівається у своєму житті—це бути схожим на свого улюбленого тата.
Президент Езра Тефт Бенсон казав:
“О чоловіки і батьки у Ізраїлі! Ви можете так багато робити для спасіння і піднесення своїх сімей! …
Пам’ятайте про своє священне покликання батька в Ізраїлі—ваше найважливіше покликання у часі й у вічності—покликання, від якого вас ніколи не буде звільнено.
Ви повинні допомагати у створенні домівки, де зможе перебувати Дух Господа”7.
Якими актуальними ці пророчі слова є сьогодні.
Мабуть важко, принаймні для чоловіків завіту, жити у світі, який не тільки принижує їхні божественні ролі та обов’язки, але й посилає хибні меседжі про те, що означає бути “справжнім чоловіком”. Один з неправдивих меседжів є таким: “Для мене найважливішим є я сам”. На протилежному кінці шкали—принизливий і глузливий меседж про те, що в чоловіках і батьках більше немає потреби. Я благаю вас не слухати брехню Сатани! Він втратив священний привілей стати коли-небудь чоловіком або батьком. Оскільки він заздрить тим, хто має священні ролі, яких у нього ніколи не буде, він має намір зробити “всіх людей … так само нещасними, як сам”!8
Піднімати і допомагати у наших взаємодоповнюючих ролях
Брати і сестри, ми потрібні одне одному! Як жінки і чоловіки, які дотримуються завітів, ми повинні піднімати одне одного і допомагати одне одному ставати такими людьми, якими хоче бачити нас Господь. І нам треба працювати разом, аби піднімати підростаюче покоління й допомагати йому досягнути свого божественного потенціалу спадкоємців вічного життя. Ми можемо робити так, як робив старійшина Роберт Д. Хейлз і його дружина Мері, аби наслідувати сказане в приказці: “Ти піднімаєш мене, я піднімаю тебе і ми піднімемося разом”9.
З Писань ми знаємо, що “не добре, щоб бути чоловіку самотнім”. Саме тому наш Небесний Батько створив “йому поміч, подібну до нього”10. Фраза поміч, подібна до нього, означає “помічника, який йому підходив, був гідним його чи подібним до нього”11. Наприклад, наші дві руки схожі одна на одну, але не повністю однакові. Насправді, вони є повною протилежністю, але вони доповнюють одна одну і підходять одна одній. Працюючи разом, вони сильніші12.
У церковному Довіднику, в розділі, присвяченому сім’ям, є таке твердження: “Природа духів чоловічої і жіночої статі є такою, що вони довершують одне одного”13. Будь ласка, зазначте, що там сказано “довершують одне одного”, а не “змагаються одне з одним”! Ми тут, аби допомагати, піднімати і радіти одне одному, намагаючись стати якомога кращими. Сестра Барбара Б. Сміт мудро навчала: “Можна отримати набагато більше радості, коли ми радіємо успіхам інших людей, а не лише особистим успіхам”14. Коли ми прагнемо “довершувати”, а не “змагатися”, набагато легше радісно підбадьорювати одне одного!
Коли я була молодою матір’ю з кількома малими дітьми, то в кінці дня, наповненого переодяганнями підгузків, миттям посуду і вихованням дітей, ніхто з більшим ентузіазмом, ніж я, не співав пісню Початкового товариства “Як додому прийде татусь”15. Мені сумно казати, що я не завжди була дуже веселою, коли Крейг радісно заходив у дім після важкого робочого дня. Він завжди вітав кожного з нас обіймами і поцілунком, перетворюючи багато важких, іноді катастрофічних днів на приємний час спілкування з татусем. Мені хотілося б, аби я менше переймалася безкінечним переліком справ, які треба було зробити, і виявляла більше мудрості, зосереджуючись, як це робив він, на тому, що має найбільше значення. Я б хотіла частіше робити паузу і насолоджуватися священним часом, проведеним сім’єю, і частіше дякувати йому за те, що він благословляє наше життя!
Давайте частіше казати ласкаві і добрі слова
Нещодавно одна вірна сестра у Церкві поділилася зі мною глибоким занепокоєнням, про яке вона вже певний час молилася. Це занепокоєння стосувалося деяких сестер у її приході. Вона розповіла мені, що у неї болить серце, коли вона спостерігає, як ті сестри іноді нешанобливо розмовляють зі своїми чоловіками і зневажливо відгукуються про них навіть у присутності своїх дітей. Вона розповіла мені, як вона ще молодою жінкою гаряче прагнула і молилася про те, аби знайти гідного носія священства і укласти з ним шлюб та разом створити щасливу сім’ю. Вона зростала у сім’ї, де всім керувала мати, а батько слухняно підкорявся всім наказам матері, аби зберегти в домі спокій. Вона відчувала, що є кращі стосунки. Вона не спостерігала їх в домі, де зростала, але, коли вона палко просила в молитві скерування, Господь благословив її знанням про те, як створити разом з чоловіком домівку, де Дух завжди буде бажаним гостем. Я була в цьому домі і можу свідчити, що він дійсно є святим місцем!
Сестри і брати! Як часто ми свідомо кажемо одне одному “ласкаві і добрі слова”?16
Ми можемо себе перевірити, поставивши кілька запитань. З невеликими змінами, ці запитання можуть стосуватися більшості з нас, незалежно від того, ми у шлюбі чи самотні, і також за будь-якої ситуації в нашому домі.
-
Коли я востаннє щиро хвалила/хвалив свого супутника життя приватно чи в присутності наших дітей?
-
Коли я востаннє дякувала/дякував, виявляючи любов супутнику життя, або щиро молилася/молився за нього/неї?
-
Коли я востаннє зупиняла/зупиняв себе, щоб не сказати чогось, що, як я знала/знав, буде боляче почути?
-
Коли я востаннє вибачалася/вибачався і смиренно просила/просив пробачення—при цьому не додаючи “якби тільки ти …” чи “якби тільки ти не …”?
-
Коли востаннє я вирішувала/вирішував, що буду щасливою/щасливим, замість того, щоб наполягати на тому що я права/правий?
Якщо будь-яке з цих запитань змусило вас зніяковіти або у вас з’явилося легке відчуття провини, пам’ятайте, що старійшина Девід А. Беднар навчав нас, що “вина для нашого духа є тим самим, що біль для нашого тіла,—попередженням про небезпеку і захистом від ще більшого пошкодження”17.
Я запрошую кожного дослухатися до щирого благання старійшини Джеффрі Р. Холланда: “Брати і сестри, у цьому тривалому, вічному прагненні стати подібними до Спасителя, спробуймо бути “досконалими” мужами і жінками принаймні в одному—не ображати словом, або, кажучи більш позитивно, розмовляти новим язиком, язиком ангелів”18.
Коли я готувалася до цього сьогоднішнього виступу, Дух навчав мене, і я взяла зобов’язання частіше казати добрі слова моєму дорогому супутнику життя і також про нього, піднімати чоловіків у своїй сім’ї і висловлювати вдячність за те, як вони виконують свої божественні й взаємодоповнюючі ролі. І я вирішила втілювати в життя слова приказки: “Ти піднімаєш мене, я піднімаю тебе і ми піднімемося разом”.
Чи будете ви разом зі мною прагнути допомоги Святого Духа, Який навчає нас, як ми можемо краще піднімати одне одного у наших взаємодоповнюючих ролях, які ми маємо як завітні сини і дочки наших люблячих небесних батьків?
Я знаю, що завдяки уможливлюючій силі Спокути Ісуса Христа і нашій вірі ми можемо це зробити. Я молюся, щоб ми покладали свою довіру на Нього, аби Він допоміг нам допомагати одне одному жити щасливо і вічно у нашому сходженні вгору разом. В ім’я Ісуса Христа, амінь.