Послання Першого Президентства
Життя учня
Президент Дітер Ф. Ухтдорф
Другий радник у Першому Президентстві
Дое Каку за часів її навернення до Церкви. Сестра Каку сьогодні з її чоловіком Ентоні.
Тридцять років тому в Гані студентка коледжу на ім’я Дое вперше зайшла у дім зборів СОД. Подруга запросила Дое піти разом з нею, і Дое було цікаво, якою була та Церква.
Люди були настільки приємні та приязні, що дівчина не могла не дивуватися: “Що ж це за церква?”
Дое була так вражена, що вирішила дізнатися більше про Церкву і людей, які до неї ходили й були сповнені такої радості. Але як тільки вона почала це робити, сім’я і друзі, керуючись хорошими намірами, почали перешкоджати їй на кожному кроці. Вони казали жахливі речі про Церкву і робили все можливе, аби відрадити дівчину.
Однак Дое отримала свідчення.
Вона мала віру і любила євангелію, яка сповнила її життя радістю. Тож вона увійшла у води хрищення.
Після того вона занурилася у вивчення й молитву. Вона постилася і прагнула відчувати вплив Святого Духа у своєму житті. Завдяки цьому свідчення і віра Дое ставали міцнішими і глибшими. Врешті-решт вона вирішила служити Господу на місії повного дня.
Після повернення з місії вона зустрічалася з колишнім місіонером—саме з тим, який кілька років тому охристив її,—і вони одружилися, а пізніше запечаталися у Йоганнесбурзькому Південноафриканському храмі.
Багато років минуло з того часу, як Дое Каку вперше відчула радість євангелії Ісуса Христа. Протягом того періоду її життя не завжди було безхмарним. Вона мала свою частку печалі й розпачу, у тому числі втрату двох дітей. Глибокий сум тих подій досі лежить важким тягарем на її серці.
Але разом зі своїм чоловіком Ентоні вони намагалися ставати ближчими одне до одного і до Небесного Батька, Якого любили всім своїм серцем.
Сьогодні, через 30 років після того як вона увійшла у води хрищення, сестра Каку нещодавно завершила іншу місію повного дня, тепер уже разом з чоловіком, який служив президентом місії в Нігерії.
Ті, хто знають сестру Каку, кажуть, що є в ній щось особливе. Вона сяє. Важко знаходитися поруч з нею і не стати щасливішим.
Її свідчення певне: “Я знаю, що Спаситель вважає мене Своєю дочкою і другом (див. Moсія 5:7; Eтер 3:14),—каже вона.— І я навчаюсь та докладаю багато зусиль, щоб також бути Йому другом—не лише на слові, але й на ділі”.
Ми—учні
Історія про сестру Каку подібна до історії багатьох людей. Вона мала бажання пізнати істину, вона сплатила ціну за те, щоб здобути духовне світло, вона продемонструвала свою любов до Бога та до ближнього, і на цьому шляху вона пережила труднощі та смуток.
Але яким би не був спротив, яким би не був смуток, вона постійно рухалася вперед з вірою. І, що дуже важливо, вона залишалася радісною. Вона знайшла спосіб не лише вистояти посеред труднощів життя, але також, незважаючи на них, процвітати!
Її історія подібна до вашої і до моєї.
Рідко буває так, щоб наш шлях був плавним і безперешкодним.
Кожен з нас має свої печалі, розчарування і смуток.
Іноді у нас опускаються руки, а іноді ми приголомшені.
Але ті, хто живе життям учнів—хто залишається вірним і невпинно рухається вперед з вірою, хто довіряє Богові й дотримується Його заповідей1, хто живе за євангелією день у день, година за годиною, хто служить, подібно до Христа, всім навколо себе, виконуючи один хороший вчинок за одним—це ті, чиї невеличкі справи часто приводять до великих змін.
Ті, хто є трохи добрішим, уміє трохи більше прощати і має трохи більше милості—є тими милостивими, яких буде помилувано2. Ті, хто робить цей світ кращим місцем, виявляючи турботу і любов через окремі маленькі вчинки, і хто намагається жити благословенним, сповненим задоволення, миролюбним життям послідовника Ісуса Христа,—це ті люди, які зрештою знайдуть радість.
Вони знатимуть, що “любов Божа, яка проливається всюди в серця дітей людських, … бажаніша за все і … найрадісніша для душі”3.