Погана картинка
“Стоятиму За істину. Я Богу служитиму” (Збірник дитячих пісень, с. 85).
“Гей, поглянь сюди”. Джек витягнув зі своєї кишені складений аркуш паперу. “Я знайшов це вранці в журналі”. Він розгорнув аркуш і простягнув Терену.
Але Терен відразу ж зрозумів, що він не хоче цього бачити. Він відвернувся і сказав: “Я не хочу на це дивитися”.
Джек знизав плечима і поклав аркуш у кишеню. “Малявка”.
Терен не зважав.
Коли Терен повернувся додому, то допомагав мамі приготувати коржики на вечерю. Він підтягнув стілець до столу, і мама зав’язала йому фартух.
“Mамо,—сказав він,—коли я був у Яна вдома, його друг намагався показати мені картинку, де людина була без одягу. Я відвернувся і пішов геть”.
Мама відставила миску с тістом і обняла Терена. “Це справді гарний вибір. Дякую, що розповів мені”.
“Під час сімейного вечора ти сказала, що так треба робити”,—сказав Терен, посипаючи руки борошном і кладучи тісто на стіл.
“Я рада, що ти запам’ятав. Чи це вперше тобі хтось показував погану картинку?”
Терен кивнув.
“Я рада, що ти мені сказав. Знаєш, ти можеш запитати мене про все, що захочеш, і розповісти все, що хочеш, гаразд? Навіть коли ти зробиш щось неправильно, я б хотіла про це знати, аби допомогти. Я не розсерджуся”. Вона торкнулася його носа запорошеною борошном рукою.
Терен усміхнувся і зморщив притрушений борошном носик. “Ага! Я знаю”.
Того дня після вечері тато сказав: “Сьогодні хтось намагався показати Терену поганий малюнок, такий, про який ми говорили під час домашнього сімейного вечора”.
Ріна підняла руку вгору. “Я пам’ятаю, що ми про це говорили!” Дара ще була зовсім малою, тож запам’ятала небагато, але також кивнула головою.
“І що ж ти зробив?”— запитала Соня у Терена.
“Я не дивився на зображення і пішов геть”,—сказав Терен.
Мама кивнула головою. “Ми дуже раді, що Терен прийняв таке правильне рішення. І ми так пишаємося, що він розповів мені, що сталося”.
Тато простягнув руку через стіл, щоб дати Терену “п’ять”. “Оце так молодець”. Ріна і Дара заплескали в долоні, а Соня широко усміхнулася.
“Щоб це відсвяткувати, у нас є особливе пригощення!”,—сказав тато. Почувши це, усі радісно вигукнули.
Мама встала, щоб узяти з холодильника морозиво, а Терен з Сонею побігли за тарілками і ложками.
“Гаразд, хлопче,—сказав тато, вказуючи ложкою для морозива на Терена.— Який смак ти вибираєш?”
Коли всі їли морозиво, мама сказала: “Діти, ми з татом просто хочемо, щоб ви знали: коли вас щось буде непокоїти або ви матимете запитання, ви завжди можете прийти і поговорити з нами, що б не сталося. Нам це буде дуже приємно”.
“A ми отримаємо морозиво?”— запитала Соня, піднявши вгору ложку з шоколадним морозивом.
Мама засміялася. “Можливо. Але найголовніше, що нам це буде дуже приємно. І цього достатньо”.
Терен кивнув, доїдаючи своє морозиво. Йому теж було приємно від того, що він розповів про все мамі.