Голоси святих останніх днів
Чи потрібне мені причастя?
Ілюстрація Джошуа Денніса
Минуло лише 5 хвилин причасних зборів, а у нас уже хтось відчув роздратування, хтось два рази сходив до туалету, комусь поміняли підгузник і багато разів пролунало: “Хочу їсти!”
Будучи матір’ю п’ятьох дітей, молодших 8 років, маючи чоловіка, який через графік роботи буває вдома лише на вихідні, я зазвичай зовсім виснажена, коли настає неділя. Коли наша сім’я заходить у каплицю в неділю, ми з чоловіком готуємося до години, як ми це любимо називати, “довгостраждань”.
Минуло 15 хвилин зборів, і наша 9-місячна дитина почала плакати. Я намагалася втішити і заспокоїти її. Здавшись, я згодом вийшла з каплиці, щоб заспокоїти дитину. Коли я сіла, мої думки почали зосереджуватися на виснаженості й на потребах нового тижня. Я відчувала себе приголомшеною.
Раптом переді мною несподівано з’явився юнак з причасною тацею. “Вам це потрібно?”—запитав він. То було просте запитання, але воно зворушило мою душу. Мене відразу ж огорнув Дух, і сльози наповнили очі. Я подумала: “Більше, ніж ти уявляєш”.
Щоденні клопоти і обов’язки можуть спустошувати нас упродовж тижня, але причастя може нас наповнювати. Коли я приймала причастя, то відчула спокій і зцілення. У ту мить я зрозуміла, що як ніщо інше мені потрібне причастя, бо я потребувала супроводу Духа.
Мій погляд зупинився на картині, що висіла у фойє: Спаситель стояв з простертими руками. Вдячність наповнила моє серце, коли я розмірковувала про те, як Він завжди готовий зцілювати і зміцнювати нас. Я про це згадую кожної неділі, коли приймаю причастя. Я вдячна, що Дух навчив мене за допомогою простого запитання, що посеред життєвих труднощів Спаситель є нашим джерелом сили і миру.