Благословляти малоактивних

Старійшина Теренс М. Вінсон

Сімдесятник

Якщо ми живемо в гармонії з Духом і прагнемо Господньої допомоги, Він благословить наші зусилля повертати до кошари Його загублених овець.

Ми відкриваємо багато прекрасних істин радше шляхом духовних відчуттів, аніж шляхом фізичних відчуттів. В дійсності, багато важливого—в тому числі те, що стосується вічності,—можна відчути, а не побачити.

Апостол Павло навчав цього принципу святих у Коринті: “Ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!” (2 Коринтянам 4:18).

Любов пізнають і відчувають у першу чергу через духовні відчуття. Так само співчуття, дружба, довготерпіння і віра є плодами Духа (див. Галатам 5:22). Небесний Батько використовує ці відчуття Духа, щоб благословляти Своїх дітей, у тому числі й тих, хто зійшов на манівці.

Я прожив переважну частину свого життя у Тихоокеанській території. Багато людей в Тихоокеанському регіоні мають глибоке розуміння важливості небаченого, про яке писав Павло, і багато беззастережно віддають пріоритет духовному перед фізичним.

Ця територія Церкви є різноманітною: вона включає високорозвинені країни, такі як Австралія і Нова Зеландія, а також країни, що живуть за рахунок землеробства і вилову риби, такі як Тонга і Самоа, де члени Церкви складають високий процент від загального населення. Є також і країни, що розвиваються, такі як Папуа Нова Гвінея і Соломонові Острови, де люди стикаються зі значними труднощами.

Таке розмаїття відкриває великі можливості для навчання.

Необхідність відвідувати менш активних

Мені запам’ятався такий повчальний випадок. Як територіальний сімдесятник я отримав призначення головувати на конференції колу в Новій Зеландії. Лише за кілька місяців до того Президент Томас С. Монсон звернувся до всіх сімдесятників у світі з могутньою промовою. У своєму виступі він зосередився на спасінні тих, хто відійшов від євангельських обрядів.

Відгукнувшись на виступ Президента Монсона і на заклик, з яким він до нас звернувся, я відчував нагальну необхідність відвідувати тих, хто відійшов від євангелії, і запрошувати їх повернутися до завітів і обрядів спасіння. Я запропонував президентам колів брати мене з собою, коли вони йшли відвідувати неактивних членів Церкви під час днів проведення конференції колу. Ті візити завжди були чудовими.

Однієї суботи під час однієї з конференцій колу, яка проводилася у вихідні, разом з президентом колу ми відвідали кілька сімей. Чоловік і дружина в одній з тих сімей були одружені близько 10 років і запечатані в храмі, але зараз були неактивні. Вони нас тепло привітали, і наша зустріч була дуже духовною. Під кінець відвідування я відчув спонукання запитати чоловіка, чи хоче він, щоб я його благословив, а потім попросити його дати благословення своїй дружині.

То було незвичне спонукання. Я був навчений, що, будучи гостем у чиємусь домі, я маю грати другорядну роль і що господар того дому має бути людиною, яка вирішує, що треба робити. Однак цей брат був вдячний за пропозицію дати йому благословення, і він був вочевидь зворушений після того, як ми з президентом колу закінчили обряд.

Коли той брат підвівся, він запитав, чи хтось із нас благословить його дружину. Він сказав нам, що хоча вони й одружені вже 10 років, він ніколи не давав їй благословення, тож він почувався невпевнено.

“Ми вам допоможемо”,—сказав я, підбадьорюючи його.

Після того як ми пояснили, як давати благословення і допомогли чоловікові повторити, що треба промовляти на початку і в кінці, він дав своїй дружині чудове благословення. Коли він закінчив, у всіх нас стояли в очах сльози, і разом з дружиною вони прийняли наше запрошення повернутися до євангелії.

Завдяки цьому зворушливому випадку наступного дня президент колу відчув натхнення під час свого виступу, зверненого до членів колу, закликати носіїв священства повернутися додому після конференції і дати благословення членам своїх сімей.

Спонукання дати благословення

Коли закінчувалася недільна сесія тієї конференції, я відчув ще одне спонукання—цього разу підійти до молодої сестри, яка сиділа десь у 10 ряду каплиці, і запитати, чи не потрібно їй дати благословення. Я її не знав, але спонукання було дуже сильним.

Захоплена зненацька, та сестра поспіхом відповіла: “Ні, дякую”.

Я трохи навіть зрадів такій відповіді, але відчував, що чинив відповідно до спонукань Духа. Я повернувся до першого ряду каплиці, щоб потиснути руку членам Церкви, коли ця сама молода жінка раптово підійшла і запитала, чи я все ще хочу дати їй благословення. Я відповів: “Звичайнo”, і попросив її піти до офісу президента колу, куди й ми невдовзі підійдемо.

Коли ми з президентом колу йшли до офісу, я запитав про ту сестру. Він пояснив, що вона щойно повернулася до Церкви після 10 років неактивності. Вона жила сама, але упродовж тих 10 років вела життя, що суперечило євангельським нормам.

Перш ніж отримати благословення, та молода сестра розповіла, що почуває себе негідною. Поки вона не ходила до Церкви, вона, за її словами, просто робила, що хотіла, не думаючи про духовні матерії. Вона повернулася до євангелії, але відчувала, що так відстала у своєму духовному розвитку, що навіть не має надії коли-небудь надолужити.

Ми навчали її, що робітники, які увійшли до виноградника пізно—і ті, хто повернувся до виноградника через якийсь час,—все-таки отримали однакову платню разом з тими, хто працював у ньому багато годин (див. Maтвій 20:1–16). Потім ми дали їй благословення священства.

Поки я промовляв те благословення, я був приголомшений виливом любові, яку Господь відчував до неї. То було найсильніше з усіх відчуттів, які я досі мав. Воно допомогло мені усвідомити, що я був у присутності надзвичайно благородного духа. Коли ми закінчили давати благословення, та сестра підвелася зі стільця. Дві чорні лінії від туші для вій тягнулися з-під її очей. Я також був зворушений до сліз.

Господь дозволив мені побачити, що ця виняткова молода жінка була на початковій стадії процесу, який ми всі маємо пережити, аби сягнути свого повного потенціалу тут, на землі. Коли ми губимося духовно і грішимо, ми всі маємо упокоритися і покаятися.

Як навчав галатів апостол Павло, це життя є часом, коли дух має підкорити плоть. “Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете” (Галатам 5:17).

Чи досягнемо ми свого потенціалу, залежить від того, чи буде наш дух керувати тілом, чи зможемо ми підкорити “тілесну людину” (Мосія 3:19). Як здається, у сьогоденному світі багато людей не беруть участі у цій битві. Пожадання плоті керують їхнім життям, і плоть підкоряє їхній дух.

Ця молода жінка була на шляху, що допоможе її духу підкорити плоть. Вона почала битву, в якій була налаштована перемогти.

“Ходити в Дусі”

Коли я залишав той кіл, то попросив президента колу надати мені контактну інформацію людей, з якими зустрічався у ті вихідні, аби я міг підбадьорювати їх на євангельському шляху і допомагати їм пам’ятати взяті зобов’язання.

Та молода сестра продовжувала свій розвиток і робила це швидко. Завдяки своїй вірі вона почала “ход[ити] за Духом” і “духом жи[ти]” (Галатам 5:16, 25). Вона підтримувала зі мною зв’язок і розповідала про великі випробування, які подолала і які поставали на її шляху. Вона стала чудовим другом нашої сім’ї, і ми побачили силу її духа, коли вона наблизилася до Спасителя.

Зараз вона насолоджується благословеннями храму, служить обрядовим працівником і випромінює духовні дари милосердя і доброти. З того часу вона уклала у храмі шлюб з гідним молодим чоловіком.

Духовне безсумнівно подолало мирське у цій молодій жінці. Ми бачили, що її серце стало чистим, і вона “не ма[ла] бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Moсія 5:2).

Можливо, те, що Господь знав про благородство її душі, було причиною спонукання, яке я отримав того дня. Те спонукання благословило мене можливістю побачити, як сила і благодать Небесного Батька проявляються в її житті.

Ми всі маємо відповідальність допомагати нашим малоактивним братам та сестрам, і ми всі можемо отримати підказку, яким чином благословити їхнє життя. Якщо ми будемо жити в гармонії з Духом і шукатимемо Господньої допомоги, Він благословить наші зусилля в намаганні “повернуть їх назад” (“Любить наш Пастир всім серцем”, Гімни, № 130; див. також Aлма 26:4).