Голоси святих останніх днів

Про жовті вантажівки і вдовині лепти

Натан Гарлік, шт. Техас, США

Принесення в дар моїм сином свого найдорожчого надбання навчило мене про цінність того, що я приношу Спасителю.

Фотографія сина автора біля монумента в Окінаві люб’язно надана автором

Я дивився на багато рядів чорних мармурових каменів, що стояли в непорушній тиші прекрасних садів Меморіального парку миру на острові Окінава в місті Ітоман. Ті камені, на яких було вигравіювано 200 тис. імен, були встановлені на вшанування тих, хто віддали своє життя в Битві за Окінаву під час Другої світової війни.

Ідучи на паркувальний майданчик після відвідування парку, ми з дружиною помітили, що наш малюк більше не тримає в руках своєї улюбленої жовтої вантажівки. Коли ми запитали у нього, де ж вона, він повів нас назад до головного монумента. Він акуратно поставив свою вантажівку біля букету квітів, який поклав хтось із відвідувачів. З сяючими очима і широкою усмішкою наш син показав нам те, що він залишив біля меморіалу.

Їдучи додому, ми розмірковували про його вибір зробити безкорисливий дар. Чи він відчув особливий дух того місця й діяв за спонуканням, віддавши те, чим дорожив найбільше? Яку цінність могла пластикова вантажівка додати до вшанування і меморіалу тих, хто втратив тут своє життя?

Мої думки звернулися до викупительної Спасителевої жертви. У такому ж прекрасному саду Він пожертвував Своїм життям, аби ми могли визволитися від гріха і смерті та повернутися додому до нашого Небесного Батька. Що я міг дати Спасителю або моїм братам і сестрам, чого було б достатньо, аби виявити свою вдячність? Яку цінність мало б моє приношення в порівнянні з Його жертвою?

Того вечора я читав у Євангелії від Марка про жінку, яка пожертвувала дві лепти, у той час як багаті люди біля неї давали набагато більше. Слова Спасителя зворушили моє серце:

“Ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю:

… Вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь” (Maрк 12:43–44).

Я вважаю, що для Господа не стільки важливо те, що ми жертвуємо, скільки те, якими є наші бажання і щирість. Багато з того, що я можу дати, може здаватися неважливим у порівнянні з прекрасним, подібним до монумента внеском інших людей. Але “Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7), тож простий, щирий вияв любові, вдячності або служіння можуть означати багато, якщо вони прославляють Ісуса Христа і Його викупительну жертву.

Так само, як жовті вантажівки та вдовині лепти.