“Стати народом Сіону”, Ліягона, лют. 2023.
Стати народом Сіону
Коли ми товаришуємо з людьми іншого походження, то усвідомлюємо, що розмаїття їхнього досвіду та спадку збагачує наш приход і спільноту.
Фотографії люб’язно надані авторами
Упродовж кількох минулих років ми мали благословення допомагати в служінні багатьом африканським біженцям, які живуть в Спокані, шт. Вашингтон, США, і ділитися з ними євангелією. До свого прибуття в Сполучені Штати багато з них пережили страхіття війни, голод і примусове розділення сімей в їхніх рідних країнах: Руанді, Бурунді, Кенії, Уганді, Танзанії та Демократичній Республіці Конго.
Ми знаємо, що не всі приходи у світі мають біженців у своїй місцевості, але в усіх приходах і філіях є люди різного походження, і всі ми намагаємося збирати Ізраїль і будувати Сіон, де б ми не жили. Ми б хотіли розповісти, як діяли принципи “любити, ділитися та запрошувати”1, поділившись кількома історіями, які ми спостерігали впродовж кількох минулих років. Ми впевнені, що ці принципи можна застосовувати в приходах по всьому світу.
Служіння
Подібно до Аммона та інших синів Мосії під час їхньої місії до ламанійців, ми хотіли, аби наше служіння основувалося на бажанні допомагати іншим людям відчувати Христову любов (див. Moсія 28:1–3; Aлма 26:15). Як одного разу сказав старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “У більшості випадків … відповіді на молитву приходять, … коли Бог використовує інших людей. Так, я молюсь, щоб Він використав нас. Я молюсь, щоб ми були відповіддю на молитви інших людей”2.
Ніафурага Мукушака приїхала в Спокан у червні 2019 року з Бурунді. Невдовзі вона почала працювати на склозаводі. Її робота починалася о шостій ранку кожного дня. Розклад руху ранкових автобусів не давав їй змогу прибувати на роботу вчасно. Чотири місяці, поки вона готувалася до отримання водійських прав, хтось із членів Церкви прокидався о 4:40 кожного ранку, їхав до неї додому, а потім відвозив на роботу. Вона розповіла про це своїм батькам і брату, які прибули в Спокан у серпні 2021 року. Її батько Вінсент зацікавився відновленою євангелією, коли намагався зрозуміти, хто ж мав бажання таким чином служити його дочці. Вінсент приєднався до Церкви в листопаді 2021 року.
Каїтесі Мухоракеє з дочкою Дівін, вихідці з Демократичної Республіки Конго. Вони через Руанду прибули до Спокана в січні 2021 року шукати роботу й домівку, аби їхня сім’я, в якій є семеро дітей, могла переїхати з Техаса. Члени Церкви допомогли їм знайти дім та переїхати. Чотири члени сім’ї з того часу приєдналися до Церкви.
Способи любити братів і сестер з Африки й допомагати їм настільки різноманітні, що можуть вписуватися в розклад будь-якої людини, яка має бажання допомагати. Нашим друзям потрібна була допомога, щоб вивчати англійську, іти в магазин за продуктами, реєструвати дітей у школі, навчатися водити машину, відкривати рахунок у банку, навчатися готувати з американських продуктів та інше. Ми активно намагалися шукати можливостей допомагати і не чекали, що хтось попросить про допомогу або коли буде зручно допомогти.
Брат Губер і Генрі Рашиді перед хрищенням Генрі. Члени приходу та місіонери добре працювали разом, навчаючи і товаришуючи.
Місіонерська робота під час особистих зустрічей та онлайн
Коли ці суахілімовні біженці почали приходити до церкви, нам потрібні були місіонери, які можуть розмовляти як мовою суахілі, так і англійською. Місіонери у приході почали вивчати суахілі, але без носіїв мови навчання йшло повільно. У березні 2019 року провідники Вашингтонської Споканської місії поїхали, щоб забрати з аеропорту нових місіонерів. Коли президент місії та його дружина вітали Ноеля Кохена, вони сказали, що в місіонерських документах сказано, що він розмовляє мовою суахілі. “Як добре ви розмовляєте суахілі, старійшино?”—запитали вони.
Старійшина Кохен відповів, що суахілі є його рідною мовою. Рік тому він емігрував до Сполучених Штатів з Кенії. Старійшина Кохен після того всю свою місію прослужив у нашому приході, і він та багато його вірних напарників невтомно працювали, щоб любити і запрошувати багатьох з цих чудових біженців та емігрантів до вивчення відновленої євангелії. Вдячний за допомогу членів приходу, старійшина Кохен сказав: “Ми переважно навчали, а члени Церкви переважно товаришували”. (Дізнайтеся більше про служіння старійшини Кохена на с. 25).
Ми зрозуміли, що Господь знає набагато краще, ніж ми, як збирати Своїх дітей. Коли ми йдемо вперед і діємо, об’єднані у вірі, Святий Дух надихне нас і скерує, часто зовсім не так, як ми планували.
Коли розпочалася пандемія COVID-19 навесні 2020 року, ми всі хвилювалися, як буде продовжуватися робота. Африканські біженці надзвичайно товариські й приязні люди, тож ізоляція була для них важкою. Припинилися також зустрічі великими групами в домівках членів Церкви та африканських друзів. У травні 2020 року ми всім приходом тримали піст і молилися, аби Небесний Батько благословив життя наших африканських друзів як матеріально, так і духовно, та допоміг їм прийти до Христа.
Як і по всій Церкві, наші місіонери почали навчати онлайн. Вони започаткували на Facebook сторінку з інформацією про Церкву мовою суахілі.
Провідник місіонерської роботи в нашому приході, Брайян Мак-Канн, сказав: “Коли ми поcтилися, звертаючись до Господа з проханням допомогти в місіонерській роботі мовою суахілі, ми думали, що це стосувалося місіонерської роботи на суахілі в Спокані. Але Господь дійсно показав нам, як користуватися технологіями під час COVID-19, і раптом старійшини прийшли і сказали: “Ми навчаємо одну людину в Норвегії, а іншу з Уганди, а ще іншу з Кенії”.
Сіфа, біженка з Африки, яка живе в Норвегії, знайшла ту сторінку на Facebook і почала слухати уроки рано-вранці за часом у Спокані. Сіфа зв’язалася з місцевими місіонерами, і за допомогою місіонерів у Спокані вона дізналася про відновлену євангелію. Разом зі своїм сином вона охристилася в Норвегії у грудні 2020 року. Сіфа знала людей з Уганди з того часу, як була там біженкою, і невдовзі ми навчали 20 чоловік у поселенні для біженців в Уганді.
Дружити з людьми і радо їх вітати
Один з попередніх провідників місіонерської роботи нашого приходу запропонував девіз, який глибоко запав у серце членів приходу: “Ми—найдружелюбніші люди в Церкві”.
У 2019 році ми провели вечір африканської культури, щоб більше дізнатися про наших африканських друзів та їхні інтереси. Кімберлі Мак-Канн розповідала: “У нас була смажена курка, а вони принесли свої національні страви. Вони також співали і танцювали, і це було так весело”.
Брайян Мак-Канн сказав: “Думаю, що будь-яка людина, яка хоч трохи спілкувалася з нашими африканськими друзями, розуміє, наскільки вони милі й добрі. І вам просто хочеться бути з ними. Ми пропустимо багато місяців і років дружби, товаришування і спілкування, якщо будемо чекати, поки вони охристяться. Ми хочемо долучатися до їхнього життя зараз. Їм є чого нас навчити про Христові якості”.
Можливо понад усе людям потрібно відчувати, що вони знайшли сім’ю в нашій спільноті святих. Кілька членів приходу почали вивчати мову суахілі, щоб краще спілкуватися і розвивати взаємини з африканськими друзями. Члени приходу і наші африканські друзі почали ходити в гості одне до одного. Це було дуже важливо для багатьох біженців, які опинилися далеко від своїх сімей або втратили членів сім’ї у війні.
Наприклад, Ншиміяна Адольфе втратив обох батьків внаслідок насильства в Демократичній Республіці Конго і став сиротою в шість років. Через 20 років він як біженець прибув до Спокана у серпні 2021 року. Будучи новонаверненим, він святкував Різдво в домі члена Церкви. “Уперше в своєму житті я відчув себе у сім’ї”,—сказав він.
Моузес Лвакіхуго з Демократичної Республіки Конго втратив батька під час війни в 1997 році. Моузес жив у таборі для біженців більше 10 років. Зараз він провідник священства в суахілімовній групі приходу. “Я помітив, що відрізняє членів Церкви,—каже він.— Вони дійсно живуть згідно з тим, чого навчають. В інших церквах, до яких я ходив, ніхто не підходив до мене. У цьому приході люди цікавляться мною, приносять їжу, коли моя сім’я хворіє. Я ніколи не бачив церкву, де так багато любові”.
Поки Моузес вивчав відновлену євангелію, він зателефонував своєму зятю Марої, щоб розповісти про Церкву. Марої, який жив у поселенні для біженців у Бурунді, сказав: “Нам потрібна така церква в Бурунді”. Невдовзі Моузес почав навчати свою сестру і зятя разом з місіонерами по телефону. Сестра і зять Моузеса охристилися разом з іншими восьма людьми в Бурунді того ж дня, коли Моузес христився у Спокані. Група в Бурунді зросла до таких розмірів, що їм потрібна була інша будівля, аби вмістити всіх, хто приходив кожної неділі.
Господня рука скеровує цю роботу, і приклад Вумілії Тамбве ілюструє це. Вона була вдома, коли у вересні 2016 року дві сестри-місіонерки постукали в її двері. Вумілія емігрувала до Сполучених Штатів п’ять років тому з Демократичної Республіки Конго через Кенію. Вона по-доброму поспілкувалася з сестрами, але не зацікавилася їхнім посланням.
Пізніше того вечора ті сестри пішли на обід в дім, де жила сім’я членів Церкви, яка щойно розмістила у себе сім’ю біженців. Через мовний бар’єр обом сім’ям було важко спілкуватися між собою. У сім’ї біженців було висипання по всьому тілу, а сім’я, яка їх приймала, не знала, як їм допомогти. Коли вони розповіли про цю проблему сестрам-місіонеркам, сестри сказали, що вони щойно познайомилися з жінкою на ім’я Вумілія, яка розмовляє як суахілі, так і англійською. Місіонерки повернулися, щоб попросити Вумілію про допомогу. Вумілія дізналася, що причиною висипання було помилкове використання крему для бриття замість лосьйону.
Між сім’єю, яка приймала біженців, і Вумілією виникла велика дружба, а в січні 2017 року вони влаштували вечірку, щоб відсвяткувати надання Вумілії громадянства США. Вумілія почала свій шлях до членства в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів завдяки щирій дружбі, яка у неї зав’язалася з членами Церкви.
Ще один приклад того, як рука Господа керує цією роботою, стався напередодні Дня подяки в 2018 році. Даян Росс відчула спонукання піти до продуктового магазину. Там вона помітила африканську сім’ю, яка не могла розібратися, як користуватися банкоматом. Сім’ї Русімука і Лвакіхуго нещодавно емігрували з табору для біженців у Бурунді. Сестра Росс допомогла сім’ям придбати продукти і запросила на обід на День подяки. Сім’ї Росс, Лвакіхуго і Русімука невдовзі стали близькими друзями.
Поклонятися разом
Коли під час пандемії COVID-19 церковні збори відновилися, згідно із законом штату Вашингтон будівлі можна було заповнювати лише на 25 відсотків. Це означало, що наш приход мав проводити причасні збори чотири рази, аби задовольнити всіх членів Церкви. Ми вирішили, що одні з цих чотирьох зборів будуть проводитися мовою суахілі.
У вересні 2020 року ми та кілька інших літніх пар були покликані місіонерами служіння, щоб працювати зі суахілімовними африканськими біженцями в Спокані. Наша місія полягала в тому, щоб сприяти вияву любові, прийняття та дружби африканським біженцям і допомагати цим друзям інтегруватися в нашу громаду.
У січні 2021 провідники колу офіційно створили суахілімовну групу, до якої входило троє охрищених членів Церкви і багато відвідувачів. Причасні збори перекладалися як англійською, так і суахільською, і проводилися спільні уроки для молоді та Початкового товариства у тому приході, куди нас призначили служити. Усі ці брати і сестри, незалежно від того, чи вони приїхали з табору для біженців чи з інших частин Африки, мають суттєві, важливі історії, якими можуть поділитися. Причасні збори надали чудову можливість почути про те, як віра допомагала нашим африканським друзям долати неймовірні труднощі. Наші друзі з Африки мають великий спадок, а їхня любов до музики і співу додають глибини причасним зборам.
Ми маємо такий неймовірний приклад відваги й витривалості перед лицем труднощів. Ми бачили прощення, любов та благородство, і нас постійно вражає приклад їхньої віри в Ісуса Христа. Багато біженців, які прибули з Африки, під час подолання труднощів покладалися на віру. Коли ми намагалися вивчати їхню мову і допомагати пристосуватися до життя в новій країні, зав’язувалася справжня дружба.
Можливо найбільший урок, який ми можемо засвоїти, це масштаб сім’ї. Бути по-справжньому братами і сестрами означає, що люди, які прийдуть до нашого приходу, не будуть почуватися “чуж[ими] й не приходьк[ами], а співгорожан[ами] святим, і домашні[ми] для Бога” (Ефесянам 2:19).