“Як божественна сутність впливає на приналежність і становлення”, Ліягона, бер. 2023.
Як божественна сутність впливає на приналежність і становлення
Якщо на перше місце ми ставимо стосунки з Богом і бажання бути учнями Ісуса Христа, тоді знання про нашу божественну сутність приноситиме нам радість, ми здобудемо тривале відчуття приналежності й зрештою сягнемо нашого божественного потенціалу.
Американська асоціація психологів дає таке визначення терміну приналежність: “відчуття прийнятості й схвалення певною групою людей”1.
На жаль, не всі ми маємо відчуття приналежності й іноді намагаємося підлаштовуватися, аби відчути, що нас приймають до товариства. “Ми всі хочемо вписуватися у загал, — пояснює Джоанна Кеннон, психіатр з Британії. — Аби цього досягнути, ми часто по-різному подаємо себе, в залежності від оточення і складу людей, серед яких знаходимося. Ми можемо мати численні “варіанти” себе — для роботи, для дому чи навіть для онлайну”2.
Важливо зазначити, що існує різниця між підлаштуванням і приналежністю. Брене Браун, американська дослідниця і письменниця, зазначила: “Підлаштування і приналежність — це не одне й те саме. В дійсності, підлаштування — це одна з найбільших перепон до приналежності. Суть підлаштування — оцінити ситуацію і стати тим, ким необхідно, аби бути прийнятими. Приналежність, з іншого боку, не вимагає того, щоб ми змінювали те, ким є; вона вимагає, щоб ми були тими, ким є”3.
Знання нашої божественної сутності є важливим для свідомої приналежності; інакше ми витратимо час і зусилля, аби пристосуватися і бути прийнятими там, де не шанують нашу вічну природу і не рівняються на неї. Більше того, те, до чого ми вирішуємо належати, може привести до змін у наших цінностях і поведінці, оскільки ми приймаємо норми і стандарти групи. З часом те, до чого ми вирішуємо належати, впливає на те, ким ми стаємо.
Одним словом, сприйняття нашої божественної сутності впливає на наш вибір того, до чого належати, а обране нами місце приналежності спрямовує до того, ким ми врешті-решт стаємо.
Божественна сутність
Усі ми жили з Богом у доземному житті (див. Учення і Завіти 93:29; 138:55–56). Ми були створені на Його образ — чоловіки і жінки (див. Буття 1:27). Він підготував план, щоб ми стали такими, як Він (див. Учення і Завіти 132:19–20, 23–24). Згідно з Його планом щастя ми приходимо на землю, щоб отримати фізичне тіло, здобути знання і згодом повернутися до нашого небесного дому і жити з Ним у вічній радості (див. 2 Нефій 2; 9; Aвраам 3:26). Бог дав таке одкровення: “Бо ось, це є Моя робота і Моя слава — здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39). Неймовірно, ми є Його роботою і славою! Це вже каже дещо про нашу незмірну цінність і значення для Нього.
З огляду на те, що на землі живуть мільярди людей, комусь важко прийняти те, що Бог думає про кожного окремо. Я свідчу, що Він знає кожного з нас і також знає, що ми робимо, де перебуваємо і навіть “думки і наміри [наших] сер[дець]” (Алма 18:32). Ми не лише “порахован[і] для” Бога (Moйсей 1:35), Він, крім того, довершено любить нас (див. 1 Нефій 11:17)
Оскільки Небесний Батько любить нас досконалою любов’ю, Він хоче поділитися з нами усім, що має (див. Учення і Завти 84:38). Зрештою ми — його дочки й сини. Він хоче, щоб ми стали такими, як Він, робили те, що робить Він, і відчували ту радість, яку має Він. Коли ми приймаємо цю істину з відкритим серцем і розумом, “Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі” (Римлянам 8:16–17).
Земні відмінності
У доземному житті ми ходили з Богом, чули Його голос і відчували Його любов. Після того ми пройшли крізь завісу забуття у земне життя. Ми більше не маємо досконалих спогадів про наше доземне життя. Умови цього земного життя заважають нам відчувати нашу божественну природу і приналежність, якими ми насолоджувалися в небесному домі.
Наприклад, надмірна зосередженість на відмінностях у походженні та оточенні можуть перешкоджати нашому зв’язку з Богом. Супротивник намагається грати на цих відмінностях, аби відволікати від того, що у нас є спільні божественні батьки. На нас навішують ярлики, а іноді ми самі навішуємо їх на себе. В дійсності немає нічого поганого в тому, щоб ототожнювати себе з іншими на основі земних характеристик; насправді, багато хто з нас знаходить радість і підтримку від тих, хто має подібні до наших якості й досвід. Однак, коли ми забуваємо свою основну сутність дітей Божих, у нас може виникати страх, недовіра або почуття зверхності до тих, хто відрізняється від нас. Таке ставлення часто веде до розмежування, дискримінації і навіть руйнування (див. Мойсей 7:32–33, 36).
Коли ми пам’ятаємо про свій божественний спадок, наші відмінності додають життю краси і повноти. Ми вважаємо себе братами і сестрами, попри наші відмінності. Ми починаємо поважати інших і вчитися одне від одного. Ми намагаємося надавати підтримку іншим, щоб вони відчували приналежність, особливо коли їхні якості та досвід відрізняються від наших. Ми відчуваємо вдячність Богові за розмаїття Його творінь4.
Хоча походження і оточення впливають на досвід у нашому земному житті, вони не є визначальними для нас. Ми — діти Бога з потенціалом стати такими, як Він.
Приналежність завдяки Ісусу Христу
Знаючи, що ми будемо мати великі випробування у земному житті, Бог підготував і послав Свого Сина, Ісуса Христа, щоб допомогти нам подолати ці перепони. Христос пропонує допомогу, аби ми відновили ті близькі стосунки, які мали з Богом у доземному житті. Христос пояснив: “Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Іван 14:6; див. також Іван 3:16–17).
Христос завжди готовий допомогти. Ми належимо Йому (див. 1 Коринтянам 6:20) і Він прагне, аби ми прийшли до Нього. Своїми власними словами Спаситель обіцяє: “Приходьте до Мене з щирими намірами в серці, і Я прийму вас” (3 Нефій 12:24).
Отже, як ми приходимо до Христа з щирими намірами в серці?
По-перше, ми приймаємо Його як нашого Спасителя і Викупителя. Ми визнаємо велич Бога, свій загублений і занепалий стан та нашу абсолютну залежність від Ісуса Христа у своєму спасінні. Ми бажаємо, щоб нас знали за Його іменем (див. Мосія 5:7–8) і хочемо бути Його учнями “у всі наші дні, що залишилися” (Мосія 5:5).
По-друге, ми приходимо до Христа зі щирими намірами в серці, укладаючи священні завіти з Богом і дотримуючись їх (див. Ісая 55:3). Завіти укладаються шляхом обрядів спасіння і піднесення, які є частиною євангелії Ісуса Христа, і виконуються владою священства.
Укладання і дотримання завітів не лише поєднує нас з Богом і Його Сином, але також поєднує нас одне з одним. Кілька років тому я відвідував разом із сім’єю Коста-Рику, і ми прийшли на причасні збори в місцевий підрозділ Церкви. Коли ми увійшли, нас тепло привітало кілька членів Церкви. Під час зборів ми співали причасний гімн разом з невеликим зібранням. Ми дивилися, як священники готували причастя, а потім слухали, як вони промовляли причасні молитви. Коли нам піднесли хліб і воду, мене переповнювала Божа любов до кожного з присутніх, бо вони дотримувалися завітів, як і я. До тих зборів я не знав жодного з присутніх, однак я відчував єдність і спорідненість з ними, бо ми усі дали однакові обіцяння Богові й намагалися їх дотримуватися.
Коли ми укладаємо священні завіти з Богом і намагаємося їх дотримуватися, то починаємо відчувати приналежність, яка є сильнішою за будь-який зв’язок з будь-якою земною, тобто тимчасовою, групою людей.5 Ми “вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога” (Eфесянам 2:19).
Я розумію, що дехто з нас, через земні обставини, не матиме можливості отримати всі обряди й укласти всі завіти в цьому земному житті6. У таких випадках Бог просить, щоб ми робили все, “що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23), аби укласти доступні нам завіти і дотримуватися їх. А після цього Він обіцяє дати нам можливість отримати решту обрядів і завітів у наступному житті (див. Учення і Завіти 138:54, 58). Він дасть нам можливість отримати всі благословення, які Він має для Своїх дітей (див. Мосія 2:41).
Ставати схожими на Небесного Батька та Ісуса Христа
Бог радіє, коли ми відчуваємо любов, єдність і силу, які дає глибоке відчуття приналежності до Нього, Його Сина й тих, хто йде за Ними. Однак Він має для нас набагато більші плани! Хоча Він і запрошує нас прийти такими, якими ми є, Його справжнє бажання полягає в тому, щоб ми стали такими, як Він.
Укладання і дотримання завітів не лише допомагає нам бути приналежними до Бога і Христа, але і наділяє уможливлюючою силою стати такими, як Вони (див. Учення і Завіти 84:19–22). Коли ми укладаємо завіти, пов’язані з євангельським обрядами спасіння і піднесення, та дотримуємося їх, Божа сила може наповнювати наше життя. Ми можемо розглядати шлях завіту як своєрідну програму божественного учнівства. Коли ми укладаємо завіти з Богом і дотримуємося їх, то вчимося думати, поводитися і любити так, як Він. Крок за кроком з Його допомогою і силою ми здобуваємо спроможність ставати такими, як Він.
Бог бажає, щоб ми приєдналися до Нього і Його Сина в здійсненні “безсмертя і вічн[ого] життя людини” (Мойсей 1:39). Він дав кожному з нас час на цій землі, духовні дари і свободу волі, аби ми все це застосовували в служінні іншим. Ми — Його сини й дочки, і Він має важливу роботу, яку ми маємо виконувати (див. Мойсей 1:4, 6).
Щоб ефективно виконувати Його роботу, нам потрібно помічати людей навколо й навчитися ставити Бога на перше місце, і часто потреби інших людей — вище за свої власні. Зосереджуючись на людях, які нас оточують, ми йдемо на на особисті жертви (див. Учення і Завіти 138:12–13), але в той же час наше життя наповнюється більшим сенсом і в ньому з’являється більше радості (див. Aлма 36:24–26).
Коли ми долучаємося до Божої роботи, ми не просто належимо як члени Церкви до якоїсь групи; натомість ми стаємо справжніми партнерами з Богом і Його Сином Ісусом Христом. Знання того, що Бог довіряє нам настільки, аби з нашою допомогою здійснювати вічне життя інших людей, приносить найкращі відчуття.
Три запрошення
На завершення я звертаюся із трьома пропозиціями, які можуть допомогти нам здобути радісне і тривале усвідомлення своєї сутності й приналежності та зроблять нас спроможними сягнути свого божественного потенціалу.
1. Я запрошую вас на перше місце поставити свою божественну сутність дочок і синів Бога. Це означає, що божественне походження лежить в основі нашої самоцінності. Ми прагнемо будувати свої стосунки з Богом шляхом молитви й вивчення Писань, дотримання Суботнього дня, поклоніння у храмі та інших заходів, які надають доступ для Святого Духа у наше життя і зміцнюють наш з Ним зв’язок. Ми дозволяємо, щоб Бог був понад усе в нашому житті7.
2. Я запрошую вас прийняти Ісуса Христа як нашого Спасителя і поставити бажання бути Його учнями понад усе інше. Це означає, що ми беремо на себе Його ім’я і бажаємо, щоб нас знали як Його послідовників. Ми прагнемо щодня мати доступ до Його прощення і Його сили. Ми укладаємо завіти і дотримуємося їх. Ми намагаємося ставати такими, як Він.
3. Я запрошую вас долучитися до Божої роботи, допомагаючи іншим приходити до Христа і здобувати вічне життя. Це означає, що ми допомагаємо іншим бачити їхню божественну сутність і відчувати свою приналежність. Ми відкрито ділимося радістю, яку знаходимо в Ісусі Христі і Його євангелії (див. Алма 36:23–25). Ми намагаємося допомагати іншим укладати священні завіти з Богом і дотримуватися їх. Ми прагнемо мати Боже скерування, аби знати, кого можемо благословити і як це зробити.
Я обіцяю, що якщо на перше місце ми ставимо стосунки з Богом і бажання бути учнями Ісуса Христа, тоді знання про нашу божественну сутність приноситиме нам радість, ми здобудемо тривале відчуття приналежності й зрештою сягнемо нашого божественного потенціалу.
З виступу на духовному вечорі “Divine Identity, Becoming, and Belonging” (Божественна сутність, становлення і приналежність), виголошеному в Університеті Бригама Янга–Гаваї 25 травня 2022 р.