“Прийдіть до Мене”: Духовний квест довжиною в життя”, Ліягона, серпень 2023.
“Прийдіть до Мене”: духовний квест довжиною в життя
Щоб навчитися того, як пізнавати і любити Господа Ісуса Христа, вам знадобиться все ваше життя.
Христос покликає Петра та Андрія, художник Джеймс Тейлор Гарвуд
Ми, учні Господа Ісуса Христа, радіємо Його запрошенню: “Прийдіть до Мене”. Він запрошує нас узяти “на себе [Його] ярмо і навч[итися] від [Нього]” (Maтвій 11:28–29). Це означає, що ми в Нього віримо і з радістю беремо на себе Його ім’я, сприймаємо Його вчення і виконуємо Його заповіді.
Усі ми приходимо на землю з різними талантами і якостями, і всі ми маємо унікальний життєвий досвід. Але для всіх нас завдання поставити Ісуса Христа на перше місце є квестом, який триває все життя. Якщо впродовж усього життя ми виявляємо віру, навчаємося, молимося і каємося, то вчимося все глибше і глибше пізнавати і любити Його.
Ми живемо у цьому світі, сповненому випробувань і відволікань. Щоб зосереджуватися на тому, що спрямовує до вічності, жити життям, сповненим віри в Ісуса Христа, і відчувати постійну наверненість упродовж багатьох десятиліть життя, нам необхідно мати відвагу й відданість, а також допомогу з небес.
Знаходьте силу в обрядах і завітах
Велика допомога з небес приходить у вигляді храмових обрядів і завітів, які допомагають нам бути “твердими, вкоріненими у вірі, сталими і непохитними”1 під час нашого квесту, що веде до Спасителя.
Президент Рассел М. Нельсон навчав, що “коли ми вступаємо у завітні стосунки з Богом, це зв’язує нас із Ним у такий спосіб, що все у житті стає легшим”. Він не сказав, що укладання завітів робить життя легшим, але що “брати на себе ярмо Спасителя, поєднуючи себе з Ним, означає, що Він зміцнюватиме вас і ви матимете доступ до Його викупительної сили”2.
Хтось може не розуміти, навіщо Господь наказує Своїм пророкам будувати й освячувати так багато храмів по всій землі. У цьому світі, який заглиблюється у все більший хаос, дуже важливо мати безпеку, та нагадування про наші обряди і завіти. Вони допоможуть нам рухатися вперед шляхом, який ми називаємо завітним.
Президент Нельсон сказав: “Храмові обряди і завіти, які ви там укладаєте, є ключем до зміцнення вашого життя, шлюбу й сім’ї, а також вашої здатності протистояти атакам супротивника. Ваше храмове поклоніння … зміцнить ваше зобов’язання залишатися на шляху завітів”3.
Живіть гідно Святого Духа
Мені завжди подобалися ці слова апостола Павла, написані понад 2000 років тому, але все ще надзвичайно актуальні й сьогодні:
“Не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.
А ми прийняли … Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,
… порівнюючи духовне до духовного.
А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Коринтянам 2:11–14).
Духовні істини і скерування від Святого Духа неможливо повністю описати словами. Вони є “Бож[ими] глиб[инами]” (вірш 10), які “Бог приготував був тим, хто любить Його” (вірш 9).
Коли ми отримуємо дар Святого Духа під час хрищення, то повинні намагатися жити гідно Його постійного впливу, пильнуючи за тим, що ми робимо, що ми кажемо і з ким проводимо свій час. Тоді ми можемо бути більш певні того, що духовне світло наповнить наші душі, і буде “віра [наша] не в мудрості людській, але в силі Божій” (вірш 5).
Президент Нельсон радив нам приймати рішення “свідомо уникати всього, що віддаляє Духа”4, і “виконувати духовну роботу, яка вимагається, щоб насолоджуватися даром Святого Духа і чути голос Духа частіше і ясніше”5.
Зберігайте в пам’яті духовний досвід
Коли Павло пригадував своє навернення під час подорожі до Дамаска, він розповідав: “Нагло осяяло світло велике з неба” (Дії 22:6) — таким воно було яскравим, що він осліп — і він почув голос Господа.
Цікаво, що люди, які були з Павлом, також бачили світло, але голосу не чули (див. Дії 22:9). Чому? Чи повірили вони Павлу, чи намагалися переконати його, що все це він сам вигадав?
Після певних духовних подій дехто може запитувати себе: “Чи дійсно я це відчував(ла)?” або “Може я все це собі надумав(ла)?” Але ті, хто є мудрими, як Павло, не забувають і не відкидають духовний досвід. Вони тримаються за нього і зберігають у пам’яті.
Упродовж років після Першого видіння пророк Джозеф Сміт часто відчував на собі спротив і переслідування, однак він продовжував сміливо свідчити, що Батько і Син явилися йому. “Я знаю це і я знаю, що Бог це знає, і я не можу … зрікатися цього” (Джозеф Сміт — Історія 1:25).
Джозеф ніколи не забував і не зрікався свого духовного досвіду. Він тримався за нього все своє життя. У важкі часи подумки він повертався до тих моментів і здобував упевненість, що Бог його любить і зміцнить у роботі, яку Господь доручив йому виконувати.
Можливо, ми ніколи не матимемо небесних видінь і фізично не почуємо голос Господа, однак духовні події справді відбуватимуться. Ми повинні за них триматися. Вони зміцнюють нас у нашому стремлінні прийти до Христа, і наше навернення триває.
Обирайте віру
Коли я був президентом місії і місіонери ділилися зі мною, як їм важко, я часто розповідав їм про труднощі апостола Павла і про те, чого ми можемо навчитися з його випробувань.
Павло розповідає нам, що п’ять разів його били бичем, а три рази києм. Один раз його каменували, і тричі розбивавсь корабель, на якому він плив (див. 2 Коринтянам 11:24–25). Під час своїх мандрівок Павло “бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих”, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган” і навіть “у небезпеках між братами фальшивими”. Його виганяли з міст, кидали до в’язниці, й він терпів “у виснажуванні та в праці”, “у голоді й спразі”, “у холоді та в наготі” (2 Коринтянам 11:26–27).
Небагато людей матимуть такі ж важкі випробування, які мав Павло, але випробування все одно траплятимуться у всіх. Ніхто не є застрахованим. І часто випробування настають тоді, коли ми найменше сподіваємося. Як Павло вистояв у всіх цих “скорботах”, “бідах”, “розрухах” і “працях”, які довелося йому витерпіти? (2 Коринтянам 6:4–5). Павло міг бути “сумн[им], але завжди [був] весел[им]” і “нічого не ма[в], але всім володі[в]” (2 Коринтянам 6:10), бо він обрав віру в Ісуса Христа.
Не так важко обирати віру в Ісуса Христа, коли ми відчуваємо духовний підйом, але ми також повинні обирати віру, коли стає важко. Ми побачимо, що Спаситель не стоїть у кінці нашого квесту, просто чекаючи, коли ж ми прийдемо до Нього. Натомість Він стоїть поряд з нами і вказує шлях. Насправді Він і є тим шляхом (див. Іван 14:6). Президент Нельсон сказав: “Спаситель піднімає нас над трясовиною цього занепалого світу, благословляючи нас у більшій мірі милосердям, смиренням, щедрістю, добротою, самодисципліною, миром і спокоєм”6.
Його обіцяння виповняться
Я вдячний за своє непохитне знання, що Ісус є Христос. Він є нашим Спасителем, нашим Викупителем, нашим улюбленим Другом і Заступником. Упродовж свого життя я з наростаючою силою відчував Його любов і Його живу реальність. Я свідчу, що священним привілеєм земного життя є завдання пізнати і полюбити Його.
Коли ми приходимо до Ісуса Христа, Він обіцяє нам відпущення гріхів, “обновленн[я] життя” (Римлянам 6:4) і “спокій душам [нашим]” (Матвій 11:29). Найголовніше, Він обіцяє нам вічне життя з Ним, Його Батьком, Його відданими учнями і праведними членами нашої сім’ї.
Колись у майбутті ми станемо перед Його ногами на коліна. Того дня наші душі радітимуть, коли Він виконає всі Свої обіцяння тим, хто до Нього прийшов “з щирими намірами в серці” (3 Нефій 18:32), зміцнився в любові до Нього і хто прагнув відчувати Його божественну присутність упродовж свого життя.
То буде найсвятіший, вінцевий момент нашої духовної мандрівки!