Скучати за бабусею і дідусем
Автор живе в штаті Колорадо, США.
Як Зої могла сумувати за кимось, з ким навіть ніколи не бачилася?
“Серця дітей повернуться до їхніх батьків” (Учення і Завіти 2:2).
Зої відкусила печиво: “Мммм”.
“Це схоже на справжнє бабусине печиво,—сказав Зак, старший брат Зої.— Вона пекла найсмачніше печиво!”
Татові батьки померли до того, як народилася Зої. Її старші рідні і двоюрідні брати та сестри весь час говорили про бабусю і дідуся.
“Твоя бабуся вміла дуже смачно готувати,—сказав тато, беручи ще одне печиво.—Я сумую за тими обідами, які вони з дідусем влаштовували кожної неділі. Вони завжди запрошували всю сім’ю”.
”Як би воно було, якби я знала бабусю і дідуся?”—міркувала собі Зої.
Зої слухала, як її сім’я розповідає ще більше історій про бабусю і дідуся. Їй подобалося про них слухати, але також вона почувалася трохи зайвою, оскільки не могла нічого додати. У неї не було спогадів, якими вона могла поділитися.
Через кілька днів вона була в гостях у своєї старшої двоюрідної сестри Лілі. На ліжку Лілі лежала тряпчана лялька.
“Вона така гарна!”—сказала Зої. Вона ніжно торкнулася сукні ляльки.
“Бабуся подарувала її мені,—сказала Лілі.—Вона завжди робила такі приємні речі. Я дуже сумую за нею”.
“Я також за нею сумую”,—сказала Зої. Потім вона насупилася. Як вона могла сумувати за кимось, з ким навіть ніколи не бачилася?
Протягом наступного тижня Зої продовжувала думати про своїх бабусю і дідуся. Кожного разу, коли хтось про них говорив, вона відчувала в серці порожнечу.
“Я ніколи навіть не бачила бабусю і дідуся,—сказала Зої татові якось ввечері.—Чому мені так сумно, що їх немає?”
Тато усміхнувся. Він тихо зітхнув. “Твої дідусь і бабуся любили свою сім’ю понад усе,—його голос став дещо схвильованим.—Я знаю, що це не змінилося і після їхньої смерті. Вони тебе дуже люблять. І з радістю спостерігають, як ти зростаєш”.
Тато ляснув пальцями. “Слухай, у мене ідея. Можливо, нам слід провести особливий сімейний урок, щоб допомогти тобі більше дізнатися про твоїх дідуся і бабусю”.
“Звучить цікаво”,—сказала Зої.
Тато знову усміхнувся. “Ти можеш дізнатися багато всього цікавого, наприклад, як бабуся колись писала смішні пісеньки для своїх онуків”.
Зої хотілося, щоб і у неї була якась пісенька, написаний бабусею.
Наступного вечора сім’я зібралася, щоб розповісти ще більше улюблених історій про бабусю і дідуся. Вони навіть заспівали кілька смішних пісеньок, написаних бабусею!
Наприкінці уроку мама повернулася до Зої. “Я знаю, що ти багато думала про дідуся і бабусю,—сказала мама.—Одного дня ти зустрінешся з ними. А поки що ми з татом подумали, що це може допомогти тобі відчути їх ближче”. Тато дав Зої фотографію дідуся і бабусі.
Зої відчула радість, коли подивилася на цю фотографію. Одного дня вона зрештою їх побачить!
Я люблю дізнаватися про свою сім’ю. Я хочу дізнатися про свою сім’ю і знати історію моїх предків. Я радий, що інші люди можуть допомагати мені дізнаватися про моїх рідних.
Енцо Р., 9 років, Ріо-Гранде-ду-Сул, Бразилія
Ілюстровано Джоанною Лью Врітофф