Сміливець Олівер
Автор живе в шт. Каліфорнія, США.
“Аааа!— закричав Олівер. Він застрибнув у ліжко до мами і тата.—За мною женеться чудовисько!”
“Тобі наснився поганий сон,—сказала мама.—Чудовиськ насправді не існує”. Вона обняла його за плечі. Вони зручно разом вмостилися.
Олівер тремтів. “Воно було дуже великим. У нього були жовті очі і зелені зуби,—сказав він.—Я помолився. Але все одно бачив, як воно підходило!”
“Я рада, що ти попросив допомоги в Небесного Батька,—сказав тато.—Що ще ти можеш зробити?”
“Що ти маєш на увазі?”—спитав Олівер.
“Пам’ятаєш, коли ти виступав у Початковому товаристві? Ти молився про допомогу. Але чи це все, що ти робив?”
“Я тренувався,—сказав Олівер.— Я стояв перед дзеркалом. Я раз за разом переказував свій виступ”.
“І ти чудово виступив!”—сказав тато.
“А пам’ятаєш, як ти загубив свою іграшкову машинку?—сказала мама.—Ти молився, щоб її знайти. І що потім—ти залишався стояти на колінах?”
“Ні. Я шукав і шукав. Я шукав під своїм ліжком. Потім за диваном”.
“І там ти її знайшов!”—сказала мама.
“А як,—спитав тато,—ти можеш позбутися чудовиська?”
Олівер уявив себе одягненим у броню.
“Спочатку,—сказав він,—помолитися”.
“Так. А потім?”
“Я можу зробити кілька глибоких вдихів. А потім заспівати “Я Божеє дитя”.
“Чудовий план!—сказала мама.—А тепер повертайся в ліжко”.
Наступного ранку Олівер прибіг до мами з татом.
“Мені ще раз приснилося чудовисько,—сказав він.—Але я помолився і діяв за своїм планом. І чудовисько пішло геть!”
“Я дуже радий, що чудовисько пішло геть,—сказав тато.—Небесний Батько справді відповідає на наші молитви!”
Ілюстрація Кевіна Кілі