Як бути з вечіркою?
Автор живе в місті Корр’єнтес, Аргентина.
Якась частина Лус просто хотіла піти на вечірку. Але вона відчувала певний неспокій.
“Зʼясу[й] це повністю своїм розумом”, а потім “спита[й] Мене, чи це правильно” (Учення і Завіти 9:8). Це сталося у Корр’єнтес, Аргентина.
Лус почувалася щасливою. Навчальний рік завершувався і відбувалося багато всього цікавого. Невдовзі вона закінчить шостий клас. Наступного року вона буде в середній школі!
Вона дивувалася, наскільки вже виросла. Вона стала вищою і вже не була маленькою. Ці зміни викликали радісне хвилювання, але вона також почувалася дещо стурбованою.
Вона вирішила поговорити про це зі своїми батьками.
“Це дивовижний час у твоєму житті, Лус,—сказав папá.—Це час для того, щоб ти навчалася, прагнула кращого і досягала цілей, які допоможуть тобі стати людиною, якою, як відомо Богу, ти можеш стати”.
“Але життя ми проживаємо день за днем,—сказала мамá.—Ти зростатимеш і станеш такою людиною завдяки кожному маленькому вірному рішенню, яке прийматимеш”.
Це допомогло Лус почуватися краще. Вона була рада, що їй непотрібно буде дорослішати негайно.
Одного разу у школі друзі Лус сказали їй, що вони збиралися організувати вечірку з нагоди завершення навчання. Вони були надзвичайно раді! Там буде вечеря, музика, світлова ілюмінація і навіть танці!
Але слухаючи, як друзі обговорюють вечірку, Лус почала відчувати неспокій. З їхніх розмов, ця вечірка не здавалася такою, на якій би вона могла відчувати Святого Духа.
“Лус, ти ж прийдеш, так?”—запитала одна з її подруг.
“Ти обов’язково маєш прийти!—сказала ще одна подружка.—Я попрошу моїх батьків поговорити з твоїми. Тоді вони дозволять тобі піти”.
“Можливо,—Лус стало недобре.—Я … я скажу пізніше”.
Усі вихідні Лус думала про вечірку. Вона думала про неї, коли займалася грою на фортепіано. Вона думала про неї, коли гралася зі своїм крихітним братиком. Що б вона не робила, вечірка не йшла в неї з голови.
Якась частина Лус просто хотіла піти на вечірку. Але ж вона відчувала неспокій. І напруга в тілі не відступала.
“З тобою все гаразд, іха (доню)?”— спитала мамá в неділю надвечір. Вона провела пальцями вздовж довгого, темного волосся Лус.
“Взагалі-то …”,—сказала Лус.
“Ти все ще думаєш про вечірку?”
“Я не знаю, що робити,—сказала Лус.—Мені хочеться піти. Але я знаю, що не почуватимуся там добре”.
Мамá усміхнулася. “Я знаю, що ти зробиш вірний вибір,—сказала вона.—Подумай про це, прийми рішення і скажи Небесному Батьку, що ти вирішила. Він допоможе тобі дізнатися, чи це правильно. Ти відчуєш це серцем”.
Лус кивнула. Вона зітхнула і пішла у свою кімнату помолитися.
“Небесний Батьку,—прошепотіла Лус.—Мої друзі запросили мене на вечірку, але мені якось неспокійно від цього. Я збираюся сказати їм, що не зможу прийти. Чи буде це правильно?”
Хвиля тепла сповнила Лус. Вона більше не відчувала збентеження. Їй здавалося, ніби вона сповнена світла! Вона знала, що робила правильний вибір.
Коли Лус вийшла зі своєї кімнати, вона міцно обійняла мамá.
“Я вирішила не йти”,—сказала їй Лус.
“Я пишаюся тобою”,—сказала мамá.
Папá також міцно обійняв Лус. “У мене є ідея,—сказав він.—Давайте проведемо власну вечірку на честь завершення навчання. Можна купити морозиво і відсвяткувати сім’єю!”
Лус усміхнулася. Вона любила морозиво! І їй подобалося знати, що вона могла робити те, що правильно, навіть якщо це було важко. Завдяки кожному маленькому вірному вибору вона могла зростати і ставати такою людиною, якою Бог знав, що вона може стати.
Ілюстровано Теммі Лайон