Ваші історії
Піди, сядь біля нього
Сьєрра Ф., 12 років, шт. Юта, США
Одного дня в школі я почула, що одного хлопця цькують. Я засмутилася. Ні з ким не можна так поводитися.
Пізніше того дня у нашому класі було святкування. Хлопець, якого раніше цькували, теж прийшов на свято і сів сам. Коли я його побачила, то згадала, що сталося. Я почула голос, який сказав мені сісти поруч з ним. Але мені не хотілося тільки самій сидіти біля нього. “З ним усе гаразд,—подумала я.—Не обов’язково сідати поруч із ним”. Я хотіла позбутися цього відчуття.
Голос знову дійшов до мене, вже сильніше. “Піди, сядь біля нього”.
Я подивилася на хлопця. Він виглядав самотнім і засмученим. “Гаразд”,—подумала я. Коли я сіла біля нього, здалося, що йому стало дещо незручно. Я сказала, як мене звати, і запитала, як звати його. Спочатку мені було якось ніяково. Але під час розмови я відчула заспокоєння. І він більше не виглядав самотнім і сумним.
Коли йому потрібно було вже повертатися на урок, я сказала, що ще поспілкуюся з ним іншого разу. Він злегка усміхнувся і сказав: “Добре”. Моя вчителька підійшла до мене і сказала: “Дякую, Сьєрра. Ти вчинила по-доброму”. Я просто кивнула головою.
Решта дня промайнула швидко, але те приємне відчуття залишалося зі мною. Я знала, що зробила правильно. Іноді до людей ставляться не так, як слід, коли вони чимось відрізняються. Мені це не подобається, але так буває.
Ми всі—Божі діти. Ми повинні ставитися до інших з добротою. Якщо ми будемо так робити, я знаю, що Бог нас благословить.
Ілюстрація Крістін Сорри