Молитва під час грози
Ба-бах! Ударив грім за вікном. Алексіс сховалася під ковдру. Але грім не вщухав. Алексіс почала тремтіти від страху. Потім вона пішла шукати тата.
“Тату!—сказала вона.—Мені страшно!”
Тато обійняв Алексіс. “Мені шкода,—сказав він.—Я знаю, що грім і блискавка лякають. Але вдома ми в безпеці”.
Алексіс хвильку подумала. “Мені зараз неспокійно. Можна, ми разом помолимося?”
“Це чудова ідея!”
Алексіс і тато стали на коліна. Тато взяв її за руку. І так тримав її під час молитви.
“Дорогий Небесний Батьку, будь ласка, допоможи Алексіс заспокоїтися і не лякатися грози”.
Алексіс міцно стиснула татову руку. Вона відчула спокій. І більше не боялася.
“Мені вже не так страшно”,—сказала Алексіс.
“От і добре!—сказав тато.—А тепер давай повертайся в ліжко”.
Алексіс залізла в ліжко. Тато вкрив її ковдрою аж до обличчя. Він поцілував її в лоб.
“Я люблю тебе, тато!—сказала Алексіс.—Дякую, що помолився зі мною”.
Тато усміхнувся. “Будь ласка. Я теж тебе люблю!”
Ілюстрації Алессії Гірасоль