Захистити Руфуса
Естель з’їла останній шматок смачної маминої енчилади і відсунула свій стілець від стола на ґанку. Стояв теплий літній вечір—ідеальний для вечері на свіжому повітрі. Та ідеальний для гри! Вона не могла дочекатися, щоб пограти в м’яч зі своїм собакою Руфусом.
Але спершу вона мала прибрати на столі. Вона склала тарілки високим стосом. Вона знала, що стос стає занадто хитким. Але їй не хотілося робити багато ходок у дім.
Естель узяла стос тарілок в одну руку і обережно відчинила двері іншою. Але стос почав нахилятися. Ба-бах! Дві тарілки розбилися на ґанку, прямо перед дверима. Тато вибіг подивитися, що сталося, і пішов за мітлою. Потім Естель побачила Руфуса. Він біг до дверей.
“Руфус! Не ставай на розбиті тарілки!” Вона оббігла стіл і стала прямо перед ним. “Ні! Руфус, стій!”
Але Руфус не зупинявся. Він намагався обійти її. Естель присіла і виставила руки перед ним.
“Руфус, я намагаюся тебе вберегти,—сказала вона.— Осколки гострі. Ти поріжеш собі лапи”.
Тоді в Естель з’явилася ідея. “А де твій м’ячик? Хочеш пограти в “апорт?” Руфус повернувся назад і почав шукати свій м’яч. Тепер він був у безпеці.
Коли вони з татом замели розбиті тарілки, Естель задумалася над тим, чому вона сказала Руфусу “ні”. Якби він наскочив на осколки, він би поранився. Він не зміг би робити те, що йому подобається, а саме: грати в “апорт”.
Тато завжди казав, що Небесний Батько дає заповіді для того, щоб ми були щасливі і в безпеці. Але іноді Естель здавалося, що заповіді—це скоріше правила, які утримували її від того, що їй хотілося.
Естель подивилася вниз на розбиті шматки. “Можливо, в певних випадках Небесний Батько каже ні, тому що Він також намагається мене захистити”,—подумала вона.
Руфус прибіг до Естель і кинув м’ячик їй до ніг. Вона почухала йому вуха. Потім вона кинула м’яч і сміялася з того, як Руфус за ним побіг.
Руфус був у безпеці. І він був щасливим! Естель захотілося і надалі виконувати заповіді Небесного Батька, щоб також залишатися щасливою і в безпеці.
Ілюстрації Келлі Сміт