Тест на вибір професії
Це точно помилка!
“Ким би ви хотіли стати, коли виростете?”—запитала клас пані Лі.
Що за просте запитання! Я хотів стати науковцем. Я уявляв себе в лабораторному халаті і за проведенням дивовижних експериментів.
“Сьогодні кожен із вас пройде тест на комп’ютері, який підкаже, які професії вам у майбутньому підійдуть”,—сказала пані Лі.
Невдовзі я вже був біля комп’ютера і розпочав тест. Я відповів на всі запитання і, затамувавши подих, натиснув на кнопку “завершити”.
“Науковець! Художник! Астронавт!”—крутилося у мене в голові, поки завантажувалися результати. Ці професії були б дивовижними.
Але в результатах не було жодної з цих професій. Я подивився список. Графічний дизайнер звучало круто. А от щодо пекаря я не був певен. Або щодо планувальника подій.
Найбільш несподіваним виявився найперший варіант у списку. Він показував те, що мені найбільше підійде стати … флористом.
“Що?! Складати букети?— подумав я.—Це точно помилка!”
Але я знав, що чесно відповів на кожне запитання. Мене наче обдало жаром. Я не хотів, щоб друзі побачили мої результати, тому я швидко вимкнув комп’ютер.
“Клас!—сказав мій найкращий друг, Ден.—У мене перший варіант—дизайнер вебсайтів!”
“Це чудово,—пробурмотів я.—А ти думаєш, цей тест дійсно правильно показує, якою повинна бути наша професія?”
“Ну, це ж лише тест,—сказав Ден, знизавши плечима.—А яка у тебе вийшла найперша професія?”
Я завмер від страху. “Тут, мабуть, якась помилка. Тому що тест показав, що я маю бути флористом”.
Мої найгірші очікування справдилися. Ден почав сміятися.
“Я знав, що ти пов’яжеш свою роботу з квітами! Тобі завжди подобалося щось таке дивне”,—скепкував Ден.
“Аж ніяк!—вирвалося в мене.—Мені навіть не подобаються квіти”.
Ден посміхнувся і повернувся до свого комп’ютера. У мене заболіло в животі. Це було так соромно! Невже той тест каже правду? І чи правда те, що сказав Ден?
Дорогою зі школи я все ще відчував збентеження щодо результатів тесту. Я думав про все те, що мені подобається робити, наприклад, створювати картини і грати на піаніно. Ці захоплення досить сильно відрізнялися від того, що подобалося іншим хлопцям у моєму класі.
Можливо, я і справді дивний,—подумав я. Сльози навернулися мені на очі, коли я зайшов додому.
“Що трапилося, Джеффе?—запитав тато.—Щось сталося у школі?”
Сівши, я розповів йому все про тест на вибір професії, і про те, як сильно я, здавалося, відрізнявся від інших хлопців.
“Знаєш, Джеффе,—сказав він,—Небесний Батько дав тобі твої таланти. Він любить тебе і хоче, щоб ти їх розвивав. І я також тебе люблю! Те, що тобі подобається щось інше, ніж твоїм друзям, не означає, що ти дивний”.
“Справді?”—запитав я.
Тато кивнув. “Ми всі повинні бути різними. Я б хотів, щоб ти любив себе таким, як ти є. І пам’ятай, що той тест був лише для того, щоб дати тобі кілька ідей щодо занять, які тобі можуть подобатися. Це не означає, що тобі обов’язково слід обрати одну з тих професій. Ти сам будеш вибирати. Але якщо колись ти вирішиш стати флористом, я впевнений, що ти досягнеш у цьому успіху!”
“Дякую, тато!” Я обійняв його. Мій живіт уже не болів.
Наступного дня у школі Ден сів зі мною під час обіду. “Слухай, Джеффе,—сказав він.—Вибач, що я з тебе сміявся. Мені здається, у тебе чудово виходитиме будь-яка робота!”
“Дякую, Дене!—сказав я.—Хто знає, можливо я стану власником квіткового магазину і ти створиш для мене сайт!”
“Домовилися!—сказав Ден, усміхаючись.—Можливо, я буду і твоїм першим покупцем!”
Ілюстрація Марка Робісона