“Набридливі лоскотання”, Друг, СЕРП. 2022 р.
Набридливі лоскотання
Весело лише тоді, коли весело всім!
“Mамо!— крикнула Ліззі.— Макс продовжує лоскотати мене! Навіть коли я сказала йому припинити”.
“Ні!— крикнув у відповідь Макс.— Я лише трохи її полоскотав. А вона тикала в мене!”
“Діти!— крикнула мама через увесь коридор.— Я думала, що ми збираємося побудувати форт із ковдр. Припиніть сваритися і допоможіть”.
Ліззі кинулася геть і побігла до вітальні. Але Макс усе ще був незадоволеним.
“Чому Ліззі все розбазікала?—дивувався він, повільно йдучи у вітальню.— Лоскотати—це ж весело?! Крім того, Ліззі завжди тикає в мене, і мені це теж не подобається”.
Коли Макс дійшов до вітальні, мама вже витягла купу ковдр. Він потягнувся до своєї улюбленої жовтого кольору, але Ліззі схопила її першою.
Він вирвав ковдру з її рук. “Вона моя!”
“Віддай!” Ліззі схопила подушку й вдарила його по руці.
“Припини!”—закричав Макс. Але Ліззі вдарила його ще по іншій руці.
“Ая-яй, діти!—сказала мама.— Форт не так має будуватися”. Вона сіла на диванну подушку на підлозі й притягнула Макса та Ліззі до себе. “Давайте всі глибоко вдихнемо”.
Макс за спиною мами зиркнув на Ліззі. Потім він зробив нібито глибокий вдих.
Мама притиснула до себе Макса та Ліззі. “Якщо хтось робить те, що вам не подобається, і не зупиняється, яке почуття це викликає у вас?”
“Погане”,—тихо відповіла Ліззі.
“Так”,—сказала мама. “Тикання, лоскотання та бійки подушками приносять задоволення лише тоді, коли всім весело. Ми поважаємо одне одного і тому припиняємо гру, коли нас про це просять”.
“Але це просто лоскотання”,—сказав Макс.
“Ну, можливо, це просто лоскотання для тебе. Але це може бути неприємно для Ліззі,—сказала мама.— Небесний Батько дав кожному дивовижне тіло, про яке ми маємо піклуватися та захищати його. А це означає, що можна сказати “Припини!”
“Отже більше ніякого тикання?”— запитала Ліззі.
“Ненавиджу, коли в мене тикають!— сказав Макс мамі.— А давайте запровадимо нове сімейне правило! Коли хтось не хоче, щоб його торкалися і каже “Припини”, ми зупиняємось негайно”.
“Це прекрасна ідея,—сказала мама.— Що думаєш, Ліззі?”
Ліззі усміхнулася: “Мені це подобається, особливо якщо це означає, що лоскотання також не буде”.
“От і добре!—сказала мама.— Якщо хтось торкається твого тіла й тобі це не подобається, ти можеш сказати їм, щоб вони цього не робили”.
“Навіть якщо це ти?”— Макс посміхнувся.
“Ага! Навіть якщо це я, тато, Ліззі чи друг: “Припини” означає “зупинись”. І якщо вас однаково не послухаються і торкнуться, ви можете негайно сказати мені чи татові”.
“Але хіба це не буде тим, що виказав когось?”— запитала Ліззі.
“Ні, це не виказ,—сказала мама.— І ви маєте сказати про це, навіть якщо інша людина каже не казати”.
“Чи означає це, що мені не потрібно обіймати тітку Мінді, коли вона прийде?— запитала Ліззі.— Вона обіймає занадто сильно, і мені це не подобається”.
Мама усміхнулася: “Так, обійми Мінді досить міцні. Ти можеш натомість просто помахати рукою і сказати: “Ні, дякую”, якщо вона хоче обійняти тебе. Це нормально. Є люди, яких я також не люблю обіймати”.
Макс зробив великі сумні очі. “Це означає, що ти не любиш нас обіймати?”
Мама просто засміялася і потягнула Ліззі та Макса в обійми. “Ні, сонечко, вас мені дуже подобається обнімати. А тепер закінчимо наш форт!”
Вони поставили диванні подушки так, щоб зробити стіни. Потім вони принесли кухонні стільці і натягнули на них ковдри. Ліззі та Макс заповзли всередину та використали ще одну подушку, щоб зробити двері.
Ліззі усміхнулася і простягла руку, щоб ткнути в Макса.
“Припини!”,—сказав Макс, і палець Ліззі зупинився прямо перед ним. Він усміхнувся і висунув палець, готовий ткнути її у відповідь. “Добре. Тепер іди”.