15-хвилинне чудо
Автобус мав скоро відʼїхати. Чи встигнуть вони на нього?
“Глянь!— прошепотів Сашко.—Ще одна білка”. Йому подобалося бувати в Сочинському дендрологічному парку. У цьому величезному парку росли різні види прекрасних квітів і дерев. А дома, у центральній частині Росії, все ще лежав сніг і було дуже холодно. Але тут, в Сочі, сяяло сонце і повітря було таким, як воно буває весною.
Сашко дивився, як білка розгризає горіх. Вона ще була у своєму зимовому хутрі, та Сашко здогадувався, що вона, як і він, відчувала, що настала весна. Він усміхнувся, коли білка стрімко побігла вгору по дереву.
Саме в ту мить задзвонив мамин телефон. “Привіт!”—сказала мама. Вона помовчала. “Але я думала, що у нас квитки на завтра! На сьогодні?!” Вона швидко відключила телефон.
“Сашо! Нам негайно треба йти. Наша екскурсія у Скайпарк вже сьогодні вранці, і автобус відправляється через 15 хвилин!”
“А ми встигнемо так швидко дістатися автобусної зупинки?”—запитав Сашко.
“Я сподіваюся, що так. Давай помолимося у своєму серці і зробимо все, що в наших силах”. Мама взяла його за руку, і вони побігли.
Сочинський дендрологічний парк був великий. Сашко не був упевнений, що вони виберуться з нього! Але він молився у своєму серці. “Будь ласка, допоможи нам встигнути на автобус. Ми дуже хочемо потрапити у Скайпарк”.
Скайпарк—це парк пригод, що знаходився високо в горах. Там були гігантські гойдалки, стіни для скелелазіння, швидкісні спуски по тросу (зіплайни) та канатні маршрути. Там також був Скайбрідж—надзвичайно довгий міст, що висить високо над землею. Сашко мав надію встигнути туди вчасно.
Нарешті вони вибралися на центральну дорогу і виглядали таксі. Вони відразу побачили таксі! Вони зупинили таксі, і мама назвала водію назву автобусної зупинки.
“Вам пощастило!—сказав водій.—Я знаю короткий шлях”.
Сашко дивився у вікно, коли вони мчали повз дерева.
“Ти думаєш, ми встигнемо?”—спитав маму Сашко.
Мама глянула на свій годинник. “Не знаю. Але ми молилися. Навіть якщо ми і не встигнемо, все одно все гаразд. У нас і так зараз пригода!”
Невдовзі вони підʼїхали до автобусної зупинки. А автобуса ще навіть і не було! Він запізнювався.
Мама і Сашко все ще віддихувалися, однак Сашко усміхався. “Той водій був правий! Нам пощастило”.
“Я не думаю, що це нам просто пощастило, дорогенький,—сказала мама.—Іноді стаються маленькі чудеса, які нагадують нам, як сильно нас любить Небесний Батько”.
І тут підʼїхав автобус. Мама і Сашко зайшли в автобус і попрямували у Скайпарк. Сашко був вдячний за це маленьке чудо!
Ілюстрація Мітча Міллера