Покаяння—чудове!
Джемма не знала, чому вона так розсердилася.
Джемма сиділа зі своєю подружкою Харпер під деревом, що росло перед Джемменим домом. Дерево було усіяне рожевими квітами. Був чудовий день.
“А знаєш,—сказала Харпер,—мій двоюрідний брат закінчує початкову школу”.
Джемма смикнула траву. Їй би теж хотілося закінчити початкову школу.
“Так, це класно”,—сказала вона.
“У нас буде велике сімейне святкування,—сказала Харпер.—Мій двоюрідний брат перейде до середньої школи наступного року. Ото щасливчик!”
“А мій брат вже перейшов до середньої школи”,—сказала Джеммма.
“А ти знаєш, що у середній школі в тебе буде своя шафка?”— спитала Харпер.
“Так, знаю!—відповіла Джемма.—Я ж тобі тільки що сказала: мій брат вже перейшов до середньої школи”. Чому Харпер продовжує вихвалятися?— подумала Джемма. Вона ж не дає мені можливості щось сказати!
“І спортзал! Вони ходять у спортзал щодня”,—сказала Харпер. “Мій двоюрідний брат сказав …”
“Харпер, мені байдуже, що сказав твій двоюрідний брат,—сказала Джемма.—Я вже все знаю про середню школу”.
Харпер, опустивши погляд, дивилася на цвіт, що опав з дерева. Джемма відчула, що її обличчя палає. Вона не знала, що зробити або сказати.
Нарешті Джемма піднялася. Вона обтрусила пил зі своїх штанців і побігла до себе додому.
Чому вона так розсердилася? Адже ж Харпер не зробила нічого поганого. Джемма сіла на край свого ліжка і важко зітхнула. Вона не хотіла всього того казати Харпер. Це було так не ввічливо.
Вона глянула на свій стіл і побачила на ньому папку персикового кольору з блискучими сердечками на ній. Ця папка була присвячена її хрищенню і була виготовлена її мамою. Всередині були її фотографії та послання від сімʼї та друзів. Вона схопила папку і почала гортати сторінки.
Вона звернула увагу на одне послання. У ньому було написано: “Я хочу, щоб ти знала: Небесний Батько пишається тим, що ти вирішила охриститися. Коли ти будеш робити помилки і каятися, він буде прощати тебе. Каятися—це чудово!”
Джемма глибоко зітхнула. Те, як вона повелася з Харпер, не було правильним вибором. Але вона знала, що робити тепер.
Вона вибігла надвір і сіла біля Харпер. Харпер дивилася вниз.
“Вибач мені за те, що я наговорила. Мені не слід було бути такою грубою”,—сказала Джемма.
Харпер підвела погляд. “Все гаразд. Я знаю, ти цього не хотіла. Дякую, що вибачилася”. Вона подала Джеммі квіточку, що впала з дерева.
Того вечора Джемма розповіла мамі про те, що сталося. “Харпер простила мені,—сказала Джемма.—Але мені ще потрібно покаятися перед Небесним Батьком. Ти допоможеш мені?”
“Звичайно,—відповіла мама.— Вона міцно обійняла Джемму.— Ти хочеш помолитися про це саме зараз?”
Джемма з мамою стали на коліна.
“Дорогий Небесний Батьку,—молилася Джемма,—я шкодую, що так розсердилася на Харпер. Я хочу покаятися і бути кращою”.
Коли Джемма молилася, вона мала приємні почуття. Їй було радісно, що вона змогла налагодити свої стосунки з Харпер. І з Небесним Батьком. Покаяння було чудовим!
Ілюстрації Кароліни Фаріас