Спам’ятатися: причастя, храм і жертва заради служіння

Старійшина Роберт Д. Хейлз

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Ми стаємо наверненими і духовно самостійними, коли з молитвою дотримуємося наших завітів

Спаситель розповів Своїм учням про сина, який полишив свого заможного батька, подався в далекі краї і змарнував власний спадок. Коли почався голод, юнак взявся виконувати смиренну роботу свинопаса. Він був таким голодним, що ладен був їсти стручки, якими годували тварин.

Коли він знаходився вдалині від домівки, від місця, де він прагнув бути, і в такому нужденному стані, в житті цього молодого чоловіка трапилося те, що мало вічну цінність. За словами Спасителя, “він спам’ятався”¹. Він згадав, хто він, усвідомив, чого йому не вистачало, і почав бажати благословень, які були вільно доступними у домівці його батька.

Протягом нашого життя, в часи темряви, випробувань, горя чи гріха, ми можемо відчувати нагадування Святого Духа, що ми дійсно сини і дочки дбайливого Небесного Батька, Який любить нас, і можемо жадати священних благословень, які може надати лише Він. У ці часи ми маємо прагнути спам’ятатися і повернутися до світла любові нашого Спасителя.

Ці благословення по праву належать усім дітям Небесного Батька. Бажання отримати ці благословення, які включають радісне і щасливе життя, є невід’ємною частиною плану Небесного Батька для кожного з нас. Пророк Алма навчав: “якщо ви не можете нічого, окрім того, щоб мати бажання повірити, нехай це бажання працює в вас”².

По мірі зростання наших духовних бажань, ми стаємо духовно самостійними. Як ми тоді допомагаємо іншим, собі та членам наших сімей посилити своє бажання йти за Спасителем і жити за Його євангелією? Як ми зміцнюємо наше бажання покаятися, стати гідними і витерпіти до кінця? Як ми допомагаємо нашій молоді і дорослій молоді дозволити цим бажанням працювати в них, доки вони не стануть наверненими і не стануть справжніми “свят[ими] через спокуту Христа”³?

Ми стаємо наверненими і духовно самостійними, коли з молитвою дотримуємося наших завітів—достойно приймаючи причастя, маючи гідність для отримання храмової рекомендації і жертвуючи заради служіння іншим.

Щоб достойно прийняти причастя, ми пам’ятаємо, що ми поновлюємо завіт, який уклали під час хрищення. Для того, щоб причастя духовно очищувало нас щотижня, нам слід почати готуватися до того, як ми прийдемо на причасні збори. Ми робимо це, коли свідомо відкладаємо наші щоденні справи та розваги і полишаємо мирські думки і турботи. Коли ми це робимо, у нашому розумі і нашому серці з’являється місце для Святого Духа.

Потім ми готові роздумувати про Спокуту. Це не лише думки про факти страждання і смерті Спасителя, наші роздуми допомагають нам усвідомити, що завдяки жертві Спасителя, ми маємо надію, можливість і силу для здійснення реальних, щиросердих змін у нашому житті.

Співаючи причасний гімн, беручи участь у причасних молитвах і приймаючи символи Його плоті і крові, ми з молитвою прагнемо прощення за наші гріхи і недоліки. Ми думаємо про обіцяння, які ми зробили і виконували протягом минулого тижня, і беремо конкретні особисті зобов’язання йти за Спасителем протягом наступного тижня.

Батьки і провідники, ви можете допомогти молоді відчути незрівнянні благословення причастя, надавши їм особливі можливості вивчати Спокуту, обговорювати її та відкривати її дієвість в їхньому житті. Нехай вони досліджують Писання самостійно і навчають одне одного з власного досвіду.

Батьки, провідники священства і президентства кворумів мають особливу відповідальність допомагати носіям Ааронового священства старанно підготуватися до виконання їх священних обов’язків щодо прислуговування причастя. Ця підготовка триває увесь тиждень, коли вони живуть за євангельськими нормами. Коли юнаки готують, благословляють і розносять причастя з гідністю і благоговінням, вони буквально наслідують приклад Спасителя, який Він показав під час Останньої вечері⁴, і стають схожими на Нього.

Я свідчу, що причастя дає нам можливість спам’ятатися і відчути “могутню зміну” серця⁵, аби згадати, хто ми, і чого бажаємо найбільше. Коли ми поновлюємо завіт дотримуватися заповідей, ми отримуємо супровід Святого Духа, який веде нас назад, до присутності нашого Небесного Батька. Не дивно, що нам заповідано “збира[тися] часто, щоб причащатися хлібом і [водою]”⁶ і приймати причастя для наших душ⁷.

Наше бажання повернутися до Небесного Батька зростає, коли ми, крім прийняття причастя, стаємо гідними отримати храмову рекомендацію. Ми стаємо гідними, коли неухильно і стійко виконуємо заповіді. Ця слухняність починається з дитинства і посилюється завдяки досвіду, отриманому в Аароновому священстві і в Товаристві молодих жінок у роки підготовки. Тоді, як ми сподіваємося, священики та учениці класу Лавр поставлять цілі і цілеспрямовано підготуються отримати ендаумент і бути запечатаними в храмі.

Якими є норми для носіїв храмових рекомендацій? Автор псалмів нагадує нам:

“Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його?—

У кого чисті руки та щиреє серце”⁸.

Гідність мати храмову рекомендацію дає нам силу дотримуватися наших храмових завітів. Як ми особисто знаходимо цю силу? Ми прагнемо отримати свідчення про Небесного Батька, Ісуса Христа і Святого Духа, про реальність Спокути, правдивість Пророка Джозефа Сміта й істинність Відновлення. Ми підтримуємо наших провідників, ставимося до членів наших сімей з добротою, стоїмо як свідки істинної Церкви Господа, відвідуємо наші Церковні збори, шануємо наші завіти, виконуємо батьківські обов’язки і живемо доброчесним життям. Ви, можливо, скажете, що це все необхідно, щоб просто бути вірним Святим Останніх Днів! І ви будете праві. Норми для отримання храмової рекомендації не є занадто недосяжними для нас. Для цього варто лише вірно жити за євангелією і слідувати за пророками.

Потім як носії храмових рекомендацій, які отримали ендаумент, ми налагоджуємо своє життя на зразок Христового. Для цього від нас вимагається: слухняність, жертвування заради дотримання заповідей, любов одне до одного, цнотливість в думках і в діях і присвячення себе побудові царства Божого. Через Спокуту Спасителя і виконання цих основних зразків вірності, ми отримуємо “влад[у] згори”⁹, яка допоможе нам зустрічати виклики життя. Нам потрібна ця божественна сила сьогодні більше, ніж будь-коли. Це сила, яку ми отримуємо лише завдяки храмовим обрядам. Я свідчу, що жертви, які ми робимо заради отримання храмових обрядів, варті будь-яких зусиль, яких ми можемо докласти.

По мірі того, як наші бажання пізнавати євангелію і жити за нею зростають, ми природно прагнемо служити один одному. Спаситель сказав Петру: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!”¹⁰ Мене вражає те, що сьогоднішня молодь має глибоке бажання служити іншим і благословляти їх—принести зміни в цей світ. Вони також жадають радості, яку приносить їхнє служіння.

Однак молоді важко зрозуміти, як теперішні дії підготують їх або заважатимуть їм використовувати майбутні можливості для служіння. У всіх нас є “настійни[й] обов’яз[ок]”¹¹ допомагати нашій молоді підготуватися до життя, сповненого служіння, допомагаючи їм ставати самозабезпеченими. Крім духовної самостійності, яку ми обговорювали, є мирська самозабезпеченість, яка означає отримати вищу або професійну освіту, навчитися працювати і жити в межах своїх доходів. Уникаючи боргів і заощаджуючи зараз, ми готуємося до можливості служити для Церкви увесь час, яка виникне у подальші роки. Мета мирської і духовної самозабезпеченості—це поставити себе на вищу основу, щоб ми могли піднімати нужденних.

Незалежно від нашого віку, те, що ми робимо сьогодні, визначає служіння, яке ми зможемо надати, і яким ми зможемо насолоджуватися завтра. Як нам нагадує поет: “З усіх сумних слів, сказаних чи записаних, найсумнішими є слова: “А я ж міг би”¹². Давайте жити так, щоб не жалкувати про те, що ми зробили або чого не зробили!

Улюблені брати і сестри, юнак, про якого говорив Спаситель, той, про кого ми згадуємо як про блудного сина, повернувся додому. Його батько не забув його; його батько чекав на нього. І “коли [син] далеко ще був, його батько вгледів його,—і переповнився жалем: і побіг він, і … зачав цілувати його”¹³. На честь повернення свого сина, він наказав, щоб принесли одежу і персня і почали святкувати, заколовши відгодоване теля¹⁴—нагадуючи нам, що жодне благословення не буде утримано від нас, якщо ми з вірою перетерпимо, не сходячи зі шляху, який веде назад до нашого Небесного Батька.

З Його любов’ю і любов’ю Його Сина в моєму серці, я запрошую кожного з нас підкоритися нашим духовним бажанням і спам’ятатися. Поговоріть з собою перед дзеркалом і запитайте: “Як я дотримуюся своїх завітів?” Ми на правильному шляху, якщо зможемо відповісти: “Я гідно щотижня приймаю причастя, я гідний мати храмову рекомендацію, я відвідую храм і я жертвую заради того, щоб служити іншим і благословляти їх”.

Я приношу своє особливе свідчення, що Бог настільки сильно любить кожного з нас, “що дав Сина Свого Однородженого”¹⁵, щоб викупити наші гріхи. Він знає нас і чекає на нас, навіть якщо ми дуже далеко відійшли. Якщо ми будемо діяти на основі наших бажань і спам’ятаємося, нас буде “оточен[о] навіки руками Його любові”¹⁶ і запрошено додому. Я свідчу про це у святе ім’я нашого Спасителя, Ісуса Христа, амінь.