Особливі уроки
Старійшина Рональд А. Разбанд
З президентства сімдесятників
Я сподіваюся і молюся, що ми з благородством продовжуватимемо носити наші тягарі і допомагати тим серед нас, хто страждає.
Протягом останніх 20 місяців нашу сім’ю було благословенно привілеєм виховувати дуже особливу дитину.
Маленький Пекстон, наш онук, народився з дуже рідкою хромосомною делецією—генетичним розладом, який виділяє його, буквально, з сотень мільйонів людей. Для нашої дочки і її чоловіка з народженням Пекстона почалася незапланована подорож, що змінює життя. Цей досвід став важким випробуванням у засвоєнні особливих уроків, що простягаються у вічність.
Дорогий старійшина Рассел М. Нельсон, який щойно звертався до нас, навчав:
“З причин, як правило, нам невідомих, деякі люди народжуються з фізичними обмеженнями. Певні частини тіла можуть бути анормальними. Регуляторні системи можуть бути розбалансованими. А наші тіла підвладні хворобам і смерті. Однак дар фізичного тіла є безцінним. …
Щоб сягнути божественної долі, не вимагається мати досконале тіло. Насправді, деякі найпрекрасніші духи перебувають у слабких тілах. …
“Зрештою, настане час, коли кожен “дух і тіло будуть знову возз’єднані у … досконалій формі; і кінцівки, і суглоби будуть відновлені до їхньої належної структури” (Алма 11:43). Тоді, завдяки Спокуті Ісуса Христа, ми зможемо стати досконалими в Ньому”1.
Всі ви, хто має виклики, турботи, розчарування або душевний біль, пов’язані з дорогою вам людиною, знайте: Бог, наш Небесний Батько, любить ваших хворих, і Він любить вас безмежною любов’ю і з нескінченним співчуттям!
Дехто, стикнувшись з такими стражданнями, може спитати: “Як Всемогутній Бог міг дозволити цьому статися”? А потім поставити це, здається, природне запитання: “Чому це сталося зі мною”? “Навіщо нам хворіти і переживати події, через які дорогі нам члени сім’ї стають недієздатними, повертаються додому молодими або роками страждають від болю? Навіщо цей душевний біль?”
У такі моменти ми можемо звернутися до великого плану щастя, автором якого є наш Небесний Батько. Всі ми здіймали радісні окрики, коли цей план був представлений у доземному житті2. Просто кажучи, це життя є підготовкою до вічного піднесення, а у цьому процесі передбачаються перевірки і випробування. Так було завжди і жоден не є винятком.
Дуже важливо покладатися на волю Бога у нашому смертному житті. Маючи віру в Нього, ми покладаємося на силу Спокути Христа у ті часи, коли питань забагато, а відповідей мало.
Після Свого воскресіння, відвідуючи Американський континент, наш Спаситель, Ісус Христос, звернувся до всіх з цим запрошенням:
“Чи маєте хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви кривих, або сліпих, або кульгавих, або скалічених, або прокажених, або сухоруких, або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас; Моє нутро сповнене милості. …
І сталося, що коли Він так сказав, увесь натовп, одностайно, підійшов з своїми хворими, і своїми страждаючими, і своїми кривими, і з своїми сліпими, і з своїми глухими, і з усіма тими, хто страждав від чогось; і Він зцілив кожного з тих, кого було приведено до Нього”3.
Велику силу можна почерпнути у словах “увесь натовп … підійшов”—увесь, брати і сестри. Всі ми стикаємося з викликами. І далі іде фраза: “хто страждав від чогось”. Всі ми страждаємо від чогось, чи не так?
Невдовзі після народження дорогоцінного Пекстона, ми пізнали, що Небесний Батько благословить нас і навчатиме особливим урокам. Коли ми з його батьком поклали наші пальці на його маленьку голівку у першому з багатьох благословень священства, в мій розум прийшли слова з дев’ятого розділу Євангелії від Івана: “щоб діла Божі з’явилися на ньому”4.
Безперечно, діла Божі були явлені через Пекстона.
Ми вчимося терпінню, вірі й вдячності завдяки бальзаму служіння, незліченним годинам важких переживань, сльозам співчуття, молитвам і висловлюванню любові дорогим нам людям, які мають потреби, особливо Пекстону та його батькам.
Президент Джеймс Е. Фауст, який у моєму дитинстві був моїм президентом колу, сказав: “Я глибоко вдячний за тих люблячих батьків, які стоїчно зносять і долають свої муки і сердечний біль за дитину, що народилася з серйозними розумовими або фізичними недугами або у якої вони розвинулися. Ця біль часто триває щоденно, без полегшення, протягом усього життя батьків або дитини. Не рідко батькам потрібно докладати надлюдських зусиль у піклуванні, яке триває і в день, і в ночі. Руки й серця багатьох матерів боліли роками, втішаючи їхніх особливих дітей і полегшуючи їхні страждання”5.
Подібно до описаного у книзі Мосії, ми стали свідками чистої любові Спасителя, яку відчула сім’я Пекстона і яка доступна всім: “І тоді сталося, що тягарі, які було покладено на Алму і його братів, зробилися легшими; так, Господь зміцнив їх, щоб вони могли зносити свої тягарі з легкістю, і вони підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа”6.
Однієї ночі, у перші дні життя Пекстона, ми знаходилися у відділенні інтенсивної терапії для новонароджених чудового Primary Children’s Medical Center (Медичного центру для дітей раннього віку) в Солт-Лейк-Сіті, Юта, перебуваючи у захопленні від відданої, постійної уваги лікарів, медичних сестер і доглядачів. Я спитав свою дочку, як же ми заплатимо за це лікування, і спробував припустити у що воно може обійтися. Лікар, який стояв поруч, висунув думку, що моє припущення було надто оптимістичним, і що лікування маленького Пекстона коштувало б значно більше, ніж я собі уявляв. Ми дізналися, що більшість витрат на лікування в цій лікарні покриваються щедрими жертвуваннями часу й коштів інших людей. Його слова упокорили мене, коли я міркував про цінність цієї маленької душі для тих, хто так уважно наглядав за нею.
Я пригадав знайомий місіонерський уривок з Писань, який набув нового значення: “Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога”7.
Дізнавшись, у переконливий спосіб, наскільки цінною для Бога є душа, як фізично, так і духовно, я плакав, розмірковуючи про те, як безмежно люблять кожного з нас, наш Небесний Батько і Його Улюблений Син, Ісус Христос.
Сім’я Пекстона пізнала, що вони оточені незліченною кількістю небесних і земних ангелів-служителів. Дехто з них непомітно увійшли, коли в них була потреба, і тихо пішли. Інші стояли біля дверей з їжею, прали одяг, залишалися з дітьми, дзвонили, щоб підтримати, і підносили особливі молитви за Пекстона. Отже, ми засвоїли ще один особливий урок: якщо ви побачите, що людина потопає, чи питатимете ви у неї, чи потрібна їй допомога—і, чи не краще буде просто стрибнути й врятувати її з глибоких вод? Попри свої добрі наміри і часте використання, пропозиція: “Дайте мені знати, якщо я можу допомогти”, насправді є зовсім пустою.
Ми продовжуємо засвоювати важливу якість—бути обізнаними і зацікавленими життям оточуючих нас людей, навчаючись не лише тому, як важливо допомагати, але й пізнаючи надзвичайну радість, яка приходить, коли допомагаєш іншим.
Дорогий Президент Томас С. Монсон, який є таким величним взірцем підняття пригнічених, сказав: “Бог благословляє всіх, хто намагається бути сторожем брату своєму, хто дає, щоб полегшити страждання, хто прагне зробити світ кращим за допомогою своїх найкращих внутрішніх якостей. Чи помітили ви, що посмішка таких людей є світлішою? Їхня хода більш впевнена. Вони огорнуті аурою задоволення й щастя, … бо жоден не може не відчувати на собі рясних благословень, якщо він допомагає іншим”8.
Хоча ми і стикатимемося з випробуваннями, напастями, недієздатністю, душевним болем та всіма видами страждань, наш турботливий, люблячий Спаситель завжди буде поруч із нами. Він пообіцяв:
“Я не кину вас сиротами,—Я прибуду до вас! …
“Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!”9
Як же ми вдячні нашому Батькові на Небесах за нашого чудового Пекстона. Через нього Господь являє Свої діла і продовжує навчати нас цим дорогоцінним, священним і особливим урокам.
Я хотів би завершити словами з улюбленого гімну:
Ми усі на службі, битві ще не кінець,
Щастя яке! Щастя яке!
На бійців чекає перемоги вінець,
З часом ми заслужимо його10.
Брати і сестри, я сподіваюся і молюся, що ми з благородством продовжуватимемо носити наші тягарі і допомагати тим серед нас, хто страждає, і має нужду в тому, щоб його підняли й підбадьорили. Давайте всі будемо вдячними Богу за Його благословення і поновимо своє зобов’язання перед нашим Батьком на Небесах смиренно служити Його дітям. В ім’я Ісуса Христа, амінь.