“Тільки за принципами праведності”

Старійшина Ларрі Й. Уілсон

Сімдесятник

Десь через місяць після весілля ми з дружиною відправилися в довгу автомобільну поїздку. Вона була за кермом, а я намагався відпочити. Я кажу намагався, оскільки на шосе, яким ми їхали, було багато дорожніх патрулів, а моя дружина в ті дні полюбляла тиснути на педаль “газ”. Я сказав: “Ти їдеш надто швидко. Зменши швидкість”.

Моя молода дружина подумала: “Я керую машиною вже майже 10 років, і досі, крім інструктора, ніхто не вказував мені, як я маю їхати”. Тож вона відповіла: “Що дає тобі право вказувати мені, як маю їхати?”

Чесно кажучи, її запитання застало мене зненацька. Тож, намагаючись якнайкраще виконувати обов’язки одруженого чоловіка, я сказав: “Не знаю. Тому що я твій чоловік і носій священства”.

Брати, даю невеличку пораду: якщо ви раптом опинитеся у подібній ситуації, ця відповідь не є правильною. Радий сказати, що то був один-єдиний раз, коли я припустився такої помилки.

У книзі Учення і Завіти пояснюється, що право використовувати священства вдома чи будь-де безпосередньо пов’язане з праведністю нашого життя: “Сили небес не можуть контролюватися й управлятися інакше, як тільки за принципами праведності”¹. Далі сказано, що ми втрачаємо ту силу, якщо “контрол[юємо] душі дітей людських, чи пан[уємо] над ними, чи примуш[уємо] їх у будь-якій мірі неправедності”².

У цьому уривку з Писань сказано, що ми повинні керуватися “принципами праведності”. Такі принципи мають застосовуватися всіма провідниками у Церкві, а також батьками й матерями в сім’ях³. Ми втрачаємо право на Господній Дух і на будь-які повноваження, які маємо від Бога, коли починаємо контролювати іншу людину в неправедності⁴. Ми можемо подумати, що такі методи будуть благом для того, кого ми “контролюємо”. Однак кожного разу, коли ми намагаємося змусити людину до праведності, в той час як людина може і повинна застосовувати свою свободу волі, ми чинимо неправедно. І хоча встановлення чітких меж для іншої особи є правильним, ті межі мають регулюватися з любов’ю і терпінням, таким чином, щоб це сприяло засвоєнню вічних принципів.

Ми просто не можемо змусити інших людей чинити правильно. У Писаннях чітко вказується, що це не Божий шлях. Примус викликає обурення. Він вселяє недовіру й породжує в людях почуття нездатності. Коли така владна людина самовпевнено вважає, що може дати всі правильні відповіді за інших, то втрачає можливість навчати. В Писаннях сказано, що “це в природі й характері майже всіх людей” вдаватися до такого “неправедного владарювання”⁵, тож ми маємо розуміти, що в цю пастку легко потрапити. Жінки також вдаються до неправедного владарювання, хоча в Писаннях ідеться лише про чоловіків.

Неправедне владарювання часто супроводжується постійним критицизмом, невиявом схвалення чи любові. У людей, до яких ставляться таким чином, виникає відчуття, що вони ніколи не зможуть задовольнити подібного провідника чи батьків, тому їм завжди нічого не вдається. Мудрі батьки мають зрозуміти, коли діти вже готові застосовувати свободу волі в певних аспектах свого життя. Але якщо батьки контролюють прийняття всіх рішень і вважають, що це їхнє “право”, то надзвичайно обмежують зростання і розвиток своїх дітей.

Діти живуть з нами лише певний час. Якщо для того, щоб передати дітям право приймати власні рішення ми чекаємо, поки вони залишать домівку, то наше очікування занадто затяжне. Вони не зможуть раптово розвинути в собі здатність приймати мудрі рішення, якщо їм ніколи не давали можливості приймати хоч якесь серйозне рішення, поки вони жили вдома. Такі діти часто або повстають проти подібного примусу, або почувають себе неповноцінними через нездатність самостійно приймати рішення.

Мудрі батьки готують дітей до самостійного життя. Коли діти досягають духовної зрілості, батьки надають можливості для зростання, дозволяючи належним чином застосовувати свободу волі. Звичайно, це означає, що діти іноді будуть припускатися помилок і навчатися на них.

У нашій сім’ї стався випадок, який навчив нас, як допомагати дітям розвивати здатність робити вибір. Наша дочка Мері в юнацькі роки займалася футболом. Вона була видатним гравцем у команді. Уявіть собі, що одного року її команда мала грати у чемпіонаті і гра мала відбутися в неділю. Оскільки Мері була підлітком, то її вже багато років навчали, що Суботній день є днем відпочинку і духовного відновлення, а не розваг. Однак тренери і члени команди вмовляли її грати. Сама вона також не хотіла підвести команду.

Мері запитала нас, що їй робити. Ми з дружиною могли легко прийняти це рішення за неї. Однак, обдумавши все з молитвою, вирішили, що в цьому випадку дочка була готова взяти духовну відповідальність за своє рішення. Ми разом почитали уривки з Писань і запропонували Мері помолитися й подумати про це.

За кілька днів вона оголосила своє рішення: вона гратиме в неділю. Що ж нам залишалося робити? Після подальшого обговорення, отримавши запевнення від Духа, ми зробили так, як і обіцяли—дозволили їй прийняти власне рішення грати. Коли гра закінчилася, Мері повільно підійшла до мами, яка чекала на неї. “О мамо,—сказала вона,—Я почувала себе жахливо. Я ніколи більше не хочу мати таких почуттів. Я ніколи більше не гратиму в Суботній день”. І вона ніколи не грала.

Тепер Мері засвоїла принцип дотримання Суботнього дня. Якби ми змусили її не грати той матч, то позбавили б дорогоцінного і потужного навчання від Духа.

Як бачите, щоб допомогти дітям належним чином виявляти свободу волі, необхідно навчити їх, як молитися й отримувати відповіді на свої молитви. Також необхідно навчати про цінність і мету послуху й усіх інших важливих євангельських принципів⁶.

Коли ми виховували своїх дітей, то вирішили, що найголовніша мета—допомогти дітям налагодити особистий контакт з небесами. Ми знали, що зрештою їм доведеться покладатися на Господа, а не на нас. Бригам Янг сказав: “Якби мені довелося визначити найголовніший з усіх обов’язків, які мають виконувати людські діти, … на перше і найголовніше місце я б поставив обов’язок шукати Господа, Бога нашого, поки ми не відкриємо канал спілкування між небесами й землею—від Бога до наших душ”⁷.

Мері отримувала відповіді на свої молитви у попередніх ситуаціях, і ми вірили, що в житті нашої доньки встановлювався канал спілкування з небесами. Тож вона вже здобула певний позитивний досвід і була готова до прийняття кращих рішень у майбутньому. Без зв’язку з Духом, як діти, так і батьки, можуть виправдовувати будь-які неправильні рішення застосуванням свободи волі. Обіцяння, що міститься в Писаннях, таке: “Тих, хто є мудрими … і взяли Святого Духа собі за свого провідника, … не [буде] обмануто”⁸.

Додатковим трагічним наслідком неправедного владарювання може бути втрата віри в любов Бога. Я знав людей, які мали надто прискіпливих і владних провідників чи батьків, і таким людям було важко відчувати любов Небесного Батька, яка могла б підтримувати їх і спонукати рухатися вперед шляхом праведності.

Якщо ми хочемо допомогти людям, які знаходяться у сфері нашої відповідальності, встановити повноцінний зв’язок з небесами, ми повинні бути добрими батьками і провідниками, як це описано в розділі 121 книги Учення і Завіти. Ми повинні діяти “тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну”⁹. Президент Генрі Б. Айрінг сказав: “З усієї допомоги, яку ми можемо надати … молодим [людям], найважливіша—це дати їм відчути нашу впевненість, що вони на шляху додому до Бога і що вони досягнуть мети”¹⁰.

Зараз, коли ми розглядаємо принципи, якими маємо керуватися у Церкві й удома, дозвольте мені на завершення розповісти епізод з життя Президента Томаса С. Монсона. Енн Дібб, дочка Монсонів, каже, що навіть до сьогодні, коли вона заходить у батьківський дім, її батько кожного разу каже: “Погляньте, хто прийшов! Як ми їй раді, і яка вона красуня!” Далі вона розповідає: “Мої батьки завжди кажуть мені компліменти. Немає значення, як я виглядаю чи що я зробила. … Коли я йду провідати батьків, я знаю, що мене люблять, мене похвалять, мені раді, я вдома”¹¹.

Брати і сестри! Це і є Господній шлях. Навіть якщо до вас погано ставилися в минулому, я знаю, що Господь хоче, аби ви прийшли до Нього¹². Він любить усіх. Він радо вітає усіх. В ім’я Ісуса Христа, амінь